— Серже, це вже четверта пляшка! — пізнаю я голос Ганни Сергіївни.
— Мері, ми маємо що святкувати! — гримить Гусєв. Мері? То Ганну Сергіївну звати Мері? Ну, звісно ж! От дурень, як я не здогадався! Чого б це вона справжнім іменем називалася? Та ніколи! Вони, бунтівники, навіть між собою партійними псевдами називаються, а не хрещеними іменами, як порядним людям личить. Так Мері, значить!
— Поки що ні! Ми витратили частину партійних грошей на цю яхту, а зброї досі немає!
— Зброя буде, Мері, багато, дуже багато новенької сучасної зброї!
— Серже, ви схильні до зайвої мрійливості! Треба було доводити до кінця справу з татарами!
— Мері, та вони ціни не складуть на зброю! До того ж про татар знає той нишпорка з охранки.
— Як знає? Звідки?
— Вистежив. Ви занадто рано його відпустили, Мері!
— Тримала скільки могла!
— Все заради революції? — сміється Гусєв.
— Серже, нам вкрай потрібна зброя! — змінює тему жінка.
— Зброя буде! І це не ті жалюгідні крихти, які пообіцяли татари! Буде багато зброї, різноманітної зброї! Та головне не це!
— А що?
— Революція, Мері! Революція! Ви розумієте, що на нашому боці цілий панцерник із дванадцятидюймовими гарматами та озброєною командою! Ми можемо узяти Одесу, озброїти народ і почати великий похід на північ! А далі візьмемо Петербург та скинемо царя! І не треба чекати якоїсь там революційної ситуації, про яку люблять патякати мудрагелі зі Швейцарії чи Лондона! Вона вже є, знали б ви, Мері, які настрої зараз у флотських екіпажах та казармах! За це і вип’ємо!
Вони чокаються, а потім шпіц починає люто гавкати. Відчув мене, клятий собака. Біжить із каюти, вискакує до коридору. І там я дивлюся на нього такими страшними очима і так показую кулак, що те мале стерво піджимає хвіст і тікає.
— Мікі, що там? — питає Ганна Сергіївна, точніше, Мері.
— Зараз подивлюся. — Я чую кроки Гусєва. Він виглядає у коридор. Чутно, як гуркотить машина, як плюскотять хвилі. Я встиг сховатися у темноту закутку, присів, сховав обличчя в коліна, виглядаю покинутим оклунком. Сподіваюся, що так. Довгі секунди, нарешті голос Гусєва. — Нікого, ваш шпіц, мабуть, хвилюється через морську хворобу.
— А я вже подумала, чи не наздогнав нас той Ваня.
— Мері, це неможливо. Ваня зараз нишпорить у Місхорі й рве на собі волосся.
— А непогано було б його перевербувати. Такий би боєць нам знадобився.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чорноморські вакації “ на сторінці 6. Приємного читання.