— Зараз я цього радника… — злісно процідив амбал, але закінчити фразу не встиг.
Ірка підстрибнула й щосили садонула його подушкою по голові. З-під землі знову вирвались розпечені нитки, закрутилась вогненна спіраль, амбал злякано гикнув і… щез.
Одним стрибком перелетівши через розриту могилу, Ірка підскочила до сивоволосого. Той лише встиг здійняти руки, коли невблаганна подушка впала й на нього. Пролунав невеличкий вибух… Ірка гидливо струсила з рукава шматочки чорної сажі.
— Можна вилазити? — спитала з могильної темряви Тетянка, і над краєм ями з’явилася запацьорена землею фізіономія.
— Зараз, — крізь зуби процідила Ірка. — Ось лише з останнім жевжиком упораюсь. — Зловісно підкидаючи подушку, вона рушила в обхід могильної ями — прямо до блідого хлопця.
— Я так і знав, — сумно сказав він, відходячи подалі від Ірки. — От не хотів я розповідати про подушку. І давати не хотів. А тепер ти мене… Ще й моєю ж подушкою… — у його голосі забриніли сльози.
— Стривай, Ірко, — спритно вилазячи з ями, втрутилась Тетянка. — Які ти маєш до нього претензії?
— Він мрець! — заверещала Ірка.
— З чого ти взяла? — хотів був заперечити блідий хлопець, але Ірка лише розреготалась:
— З чого? А хто ж про інших мерців «наші» казав? Хто про них усе знає? У кого крижані руки? А подушку, певно, з власної труни витягнув? — Ірка розлючено потрясла подушкою. — Ти такий, як і вони!
— Прошу мене не ображати! — обурився хлопець. — Я зовсім не такий!
— Ще скажи, що ти добрий! — гмукнула Ірка.
— Так! Добрий! Покладливий!
— Бачила я, який ти покладливий! Тебе поклали, а ти бігаєш туди-сюди! — закричала Ірка, замахнутись подушкою.
— Я покутник! — зойкнув хлопець і перелякано заплющив очі, аби не бачити подушку, що падає на нього.
Але подушка раптом слинилась — Тетянка зловила її за краєчок.
— Ти що, йому повірила? — здивовано спитала Ірка подругу.
— Я читала, — втомлено пояснила Тетянка, — що покутники — вони й справді непогані. Вони вчинили в житті якийсь гріх, от і спокутують його після смерті.
— Спокутувати, спокутувати, — закивав головою покутник. — Мені дуже треба його спокутувати. Я вже так більше не можу. — Він схлипнув: — Я хочу туди! — худий тонкий палець тицьнув у напрямку небес.
— І який же гріх ти спокутуєш? — усе ще з недовірою поцікавилась Ірка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ірка Хортиця - надніпрянська відьма» автора Волинська І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДЬМИН ДАР“ на сторінці 40. Приємного читання.