Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Його обличчя здригнулось, попливло, рот обернувся на широку щілину, і з нього визирнули довгі жовті зуби, а на пальцях металево зблиснули криві пазурі. Голосно заревівши, мрець навис над хлопцем.

Той присів навпочіпки, придушено крекнув і раптом, мов переляканий заєць, дав драла. І зник за найближчим обеліском. Дружно розреготавшись, страшна шістка виставила пазурі й неквапом рушила до застиглих від жаху дівчаток.

З-за найближчого пам’ятника раптом визирнула бліда фізіономія до смерті переляканого хлопця:

— Біжіть до каплиці! — крикнув він. — Святе місце!

— Побігли! — штурхнувши Тетянку праворуч, Ірка натомість кинулась ліворуч. Розділившись, подруги вкотре помчали цвинтарем, вже майже звично перескакуючи через знайомі могилки. На черговому стрибку Ірка перечепилася через низеньку залізну огорожу, упала й боляче забила коліно. Позаду пролунало переможне виття. Мерці теж розділились — одна трійця переслідували Ірку, а інша намагалася схопити Тетянку, — тож тепер Ірчині супротивники, нетерпляче поклацуючи щелепами, насувалась на свою жертву. Ірка підхопилась і, накульгуючи, помчала до каплиці.

Тетянка була вже на місці. Ірка бачила, як подруга щосили смикає двері, а ті лише погойдуються й глухо брязкають, сковані скобою замка. Глянувши на переслідувачів, Тетянка вихопила з кишені шпильку. З розмаху тицьнула собі в палець, скрикнула й миттю змазала кров’ю замкову щілину. Потім щось швидко забелькотіла. Правильно, замовляння на відкриття замка! Ірка побігла швидше.

— Не виходить! У мене не виходить! — у розпачі закричала Тетянка.

Переможне виття залунало шестиголосим хором — мерці бачили, що здобич уже не втече.

Ірка з ходу налетіла на подругу, вихопила в неї шпильку… Крапелька крові впала на замок.

— Не можна! — майже простогнав хтось позаду. — Із чарами у святе місце!

— А нічого його замикати! — огризнулась Ірка, зриваючи засув, з якого посипалась іржа.

— Але ж усе розкрадуть, — нещасним тоном пробелькотів їхній знайомий блідий хлопець і, розштовхуючи дівчат, першим убіг досередини каплиці.

Тетянка з Іркою поспішили за ним, зачиняючи стулки й засуваючи засув. Тетянка безсило притулилась до дверей.

— Темно, — пробелькотіла вона. — Треба свічку пошукати.

І цієї ж миті по всій каплиці спалахнули сотні свічок!

— Уже знайшли! — постать, що стояла біля вівтаря розвернулась, і на дівчат пильно глянув сивий мрець. Він докірливо похитав головою: — Вас же попереджали, дівчатка, що з чарами у святе місце не можна. Шлях відкриваєте…

— Для нас! — вікна бризнули уламками скла, й інші мерці полізли досередини.

Дівчатка були такі знесилені, що навіть не кричали. Вони почали відчайдушно смикати засув, намагаючись вирватись із каплиці, що стала для них пасткою. Але мерці були вже тут, зовсім поруч! Війнуло неймовірним смородом, пазуристі лапи вп’ялись дівчаткам у плечі…

— Сподіваюсь, ти не збираєшся нам заважати? — поцікавився сивоволосий у блідого хлопця.

Той зробив було крок уперед, але потім знову відступив назад, сіпнувся, набрав повні легені повітря… І винувато глянув на подруг.