TextBook — Вибачте, — він безпомічно розвів руками. — Вони такі величезні, і їх так багато.
Тріумфально заревівши, монстри підняли дівчаток на випростаних руках і потягли назовні.
Завзято пручаючись, Ірка глянула, куди їх несуть. Глянула — і голос миттю повернувся до неї. Вона загорлала.
Попереду були ті самі лавочки й темний обеліск із написом «Тетяна». Але тепер на ньому додалося ще одне слово — «Ірина». Сам обеліск стояв збоку, а під ним зяяла темна яма.
Дівчатка відчайдушно запручались, але пазуристі лапи мерців міцно тримали їх. Монстри невблаганно тягли дівчаток до ями. А поруч, немов бісеня з табакерки, вискочивши з-за пам’ятників, мчав їхній блідий приятель.
— Здивувати! Мерців чимось треба здивувати! Тоді вони щезнуть! — кричав він дівчатам.
«Здивувати, здивувати… Чим же їх здивувати?» — неймовірним ривком вивільнивши руку з хватки мерця, Ірка намацала в кишені тюбик помади.
Швидко наквацявши губи помадою, дівча надуло їх і глянуло на мерців. Куплена на останні гроші спеціальна помада для нічних дискотек ке підвела! На губах замерехтіли відблиски холодного фосфорного вогню!
Парочка старомодних мерців, що тягла Ірку, спинилась.
— Як це так, щоб у живої губи були, як у мертвої? — здивовано запитав чолов’яга в савані.
— А як це так, щоб мрець вештався, наче живий? — відрізала Ірка.
— І справді, непорядок, — насупився мрець у жандармському мундирі. Пан у сюртуку кивнув. Він усе кивав і кивав, мов та фігурка на старовинних годинниках, відраховуючи секунди. Язики зеленого полум’я раптом вистрибнули з надрів землі. Вихри закружляли довкола постатей прадавніх мерців, і навсібіч розлетілись шматочки липкої сажі. Три чорних смерчі вибухнули зсередини й розсипались на порох.
Ірка важко впала на землю. З її конвоїрів залишився геть непримітний чоловік у сучасному піджаці, але Тетянка, як і раніше, пручалася в міцній хватці сивоволосого й амбала.
— А ви чому досі тут? — поцікавилась Ірка в непримітного чоловіка.
— Він свіжий мрець, його косметикою не здивуєш, — блідий хлопець визирнув і миттю сховався назад за обеліск.
— Десять доларів хочеш? — запропонувала раптом Ірка непримітному мерцю.
— За що? — розтулив той бліді губи.
— А просто так, — знизала плечима Ірка.
— Просто так? Дивно! — вигукнув чоловік і зник, теж зовсім просто, без жодних спецефектів.
Ірка витрусила джинси й озвалася до Тетянчиних охоронців:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ірка Хортиця - надніпрянська відьма» автора Волинська І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДЬМИН ДАР“ на сторінці 38. Приємного читання.