Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Будь-яка природжена відьма отримує свою силу у спадок. А якщо ти мрієш стати відьмою, якщо ти вивчила всі чаклунські книги й знаєш усі необхідні замовляння, однак… народилася звичайною дівчинкою? Тоді є єдиний спосіб: отримати відьмину кров і чаклунську силу в дар від самотньої відьми, що помирає. Подрузі Ірки Хортиці Тетянці відьмин дар дістався в ніч на Івана Купалу на загадковому острові посеред Дніпра. Тепер в неї почнеться інше життя. Але лише в тому випадку, якщо протягом дев’яти днів дівчинку не настигне смерть.

Ціла зграя роблених відьом, які використовують чужу силу, хоче відняти в Тетянки її дар. А їх хазяйки й узагалі мріють позбутися двох подруг. І на їх боці — уся дніпровська погань: русалки, лісовий морок, повсталі з гробів мерці, страшні людожери — напівлюди-напівпси, псиглавці й навіть… міліціонери вовки-перевертні. Чим закінчиться двобій між відьмами та їх переслідувачами? Ви дізнаєтесь про це, прочитавши повість «Відьмин дар», другу книгу серії «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма» (перша — «Сезон полювання на відьом»).

Розділ 1

День попередній, іменинний

— Сама бачиш, яка бридота! — надміру задоволеним тоном заявила Ірка.

Ні, за інших обставин бабусина витівка неодмінно розлютила б Ірку, та тільки не сьогодні. Сьогодні ж все складалося напрочуд вдало, і дівча просто не могло приховати відчуття полегшення.

Ірка взагалі рідко коли могла бодай щось приховати від Тетянки, подруга знала її як свої п’ять пальців. Вона обдарувала Ірку незадоволеним поглядом і, сердито струснувши копичкою світлого волосся, процідила крізь зуби:

— Та нічого страшного. Неприємно, звичайно, і смердітиме довго, але я вже якось… Треба просто витрусити…

— Ти що, здуріла?! — обурилась Ірка. — Та бабуся мене без жодних чарів зі світу зживе, щойно я торкнуся її дорогоцінної капусти!

— Навіть якщо вона квасить свою бісову капусту в твоїй польотній ступі? — й собі обурилась Тетянка.

— У мене ще рогач є, — буркнула Ірка.

— Авжеж — у тебе! Якщо ти гадаєш, що я нічого не розумію, то глибоко помиляєшся! Я все чудово розумію! Ти просто хочеш відкараскатися!

— Нічого я не хочу, — запротестувала Ірка, а в душі аж скривилася — так нещиро лунав її власний голос. — Я не винна, що бабуся втелющилася до підвалу й поцупила ступу!

— Не винна! — передражнила її Тетянка й із підозрою примружила очі. — Цікаво, а як твоя бабуся до підвалу потрапила? Ти ж його завжди замикаєш!

— А вчора взяла й забула! — зухвало заявила Ірка, — Я теж жива людина й запросто можу щось забути! А бабуся туди відразу — шасть! Ступу побачила та як залящить: ой яка діжечка, ой якраз мені під молоду капусту! І заквасила!

— Ніколи не забувала, а вчора раптом забула? А може, ти спеціально лишила двері відчиненими? Може, ти якраз і розраховувала на те, що бабуся до підвалу полізе? І ступу поцупить?

Почувши таке, Ірка не на жарт обурилася. Отже, вона спеціально! А навіть коли так, то й що? Ти ба, яка розумниця знайшлася — подруга Тетяся!

— Полетіти в ступі не вийде, — приховуючи злість, рівним голосом заявила Ірка. — Квашену капусту перекладати не можна. Бабуся побачить — і я матиму неприємності.

— А ти зроби так, аби вона не побачила, — таким самим рівним тоном, намагаючись приховати гнів, заперечила Тетянка. — Зроби з чогось дубль для ступи, її точну копію. Перекладемо туди капусту, а в справжній ти візьмеш мене на шабаш.