Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— А ви хочете десять доларів?

— Давай, — зненацька відповів амбал і простягнув руку.

— А… А в мене нема, — розгублено бовкнула Ірка.

— Обдурила, — кивнув амбал. — Отже, нічого дивного, — і разом із сивоволосим потягнув Тетянку до могили.

— У мене, у мене є десять доларів! У кишені! Я дістану! Гривнями візьмете? — закричала Тетянка, щосили впираючись ногами.

— Та не потрібні нам твої гроші. Ми ж мертві, — пропихтів амбал і одним поштовхом скинув Тетянку в могилу.

Краєм ока Ірка встигла помітити, що їхній дивний спільник знову кудись мчить через увесь цвинтар.

«Знову вшивається», — промайнуло в Ірчиній голові.

Тим часом блідий хлопець уже біг назад, тримаючи в руках… невеличку подушечку.

— На, це моя! — вигукнув він, соваючи подушку Ірці в руки. — Не хотів тобі казати, але… Загалом, будь-якого мерця можна порішити подушкою!

— Ти що, ідіот? — визвірилась Ірка. — Це цвинтар чи літній табір? Подушками побитись йому закортіло!

— Сама дурепа! — закричав у відповідь хлопець. — Роби, що кажуть, інакше твою подружку зараз прикопають!

Ірка озирнулась. Амбал із сивоволосим пхали Тетянку до могили, а дівчина нестямно верещала. Вона стрибала, пручалась і зовсім не хотіла опинитись у ямі. Але було помітно, що мерці перемагають. Надто вже вони були сильні.

Ірці зробилось моторошно.

— Підеш зі мною? — жалібно попрохала вона блідого.

— Ти що? — майже образився хлопець, — Я боюсь.

Цієї миті Тетянка глухо скрикнула, впала на дно могили й більше не з’являлась. З новою зброєю Ірка кинулась на мерців.

Подушка м’яко тицьнулась у тверду спину амбала. Той озирнувся й розплився в радісній посмішці:

— А ось і друга! Сама прийшла! Зараз ми вас, дівчатка, упакуємо…

— Навідліг бий, навідліг! — закричав блідий хлопець, укотре визираючи з-за обеліска. — По голові!