Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

У відповідь руда злісно зиркнула на Тетянку й непривітно буркнула:

— Туди!

Не сперечаючись, Ірка пірнула під гілку, що висіла низько над землею…

Розділ З

Та сама ніч, те саме місце

Чиясь рука міцно вчепилась Ірці у волосся, її потягли нагору, і просто перед нею з’явилось дівоче усміхнене обличчя:

— Петрушка чи полин? — спитало дівча, що сиділо на гілці.

Згадавши книжки, які цілими купами приносила їй Тетянка, Ірка випалила:

— Полин, полин, як візьму зараз дрин!

— Вона відьма, прийшла нова відьма! — відразу ж задзвеніло серед дерев, рука миттю відпустила Ірчине волосся, а між гіллям замиготіли стрункі дівочі постаті в легких напівпрозорих сорочках:

— Ух, ух, солом’яний дух, дух!

Дівчата взялись за руки. Аллу миттю відтіснили вбік, а навколо Ірки з Тетянкою зімкнулося тісне коло хороводу. Босі п’яти разом затупцяли по землі:

— Якби не лук, не часник,

не одолень-зілля,

Мама дочку породила, ми би її взяли!

Посеред кола раптом спалахнуло багаття. Зойкнувши, Ірка з Тетянкою кинулися геть від спекотних язиків вогню і з льоту вскочили в живе коло хороводу. І той слухняно подався їм назустріч, даючи новеньким місце. Ірка ухопилась за Тетянку, а іншою рукою стисла чиюсь тонку, нестерпно холодну долоню. Запахло травою, яку пожирали язики полум’я.

— Це мавки, лісові мавки! — встигла гукнути Тетянка, і коло, шалено витанцьовуючи й сміючись, миттю потягло їх за собою, а потім, розімкнувшись у ланцюжок, змією заковзало між деревами.

Покидавши мітли, до них підскакували дівчатка Оксани Тарасівни, розривали ланцюжок і ставали всередину, разом з усіма несучись у шаленому танці.

— Купуйте, купуйте! А ось кому… — гаркнули Ірці просто на вухо, і старий дідуган, який, незважаючи на спеку літньої ночі, був убраний у кожух навиворіт, сунув Ірці під носа величезне решето.

— Що тут? — захекана Тетянка вистрибнула з хороводу й зазирнула в решето. — Ой, киценятка! Які гарнюні… — вона простягла руку, аби погладити коротеньку шерстку клубочків, що лежали на дні решета.