Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— А ти до моїх не приставай, хоцця їм — то пускай оруть! — сварливим тоном почала бабега й, немов та чапля, задерла ногу, чекаючи, доки бабуся в капелюшку вкотре поправить їй калошу. — Свої є, то до них і приставай!

Жінка гордовито скривила вправно підмальовані губки й велично поцікавилась у Віки:

— Що тут, власне, сталося?

Ірка мимохіть гмукнула — тепер зрозуміло, з кого Алла, Віка й інші копіюють свої манери. Утім, із цією пані вони поводились зовсім інакше. Квапливо відштовхнувши Віку вбік і догідливо зазираючи жінці в очі, Алла відрапортувала:

— Хазяйко, тут чужі!

— Хазяйко, — миттю втрутилась «училка», але вона зверталась не до елегантної пані, а до гладкої бабеги в калошах. — Хазяйко, вона… — «училка» показала на Ірку, — зачарувала її, — олівець повернувся в бік худорлявої бабуськи в хустці. Та миттю закивала головою й утупилася в Ірку, явно розраховуючи, що зараз нахабу буде покарано.

Обидві хазяйки й собі вп’ялися в Ірку очима. Дякувати Богу, природжені відьми думали значно швидше за своїх підлеглих. Якусь мить обидві жінки розглядали Ірку, і їхні очі наливались темною смарагдовою зеленню. Потім, немов кадри в старій кінохроніці, на їхніх обличчях швидко промайнули розуміння, острах, досада, і вони миттю стали напрочуд люб’язними. Бабега солоденько посміхнулась і майже проспівала:

— Доброї нічки, донечко!

Елегантна пані поважно кивнула:

— Вітаю тебе, сестро!

Ірка глянула на них із недовірою: новоспечена рідня їй зовсім не сподобалась.

— Здрастуйте, — зніяковіло кивнула вона, — …е-е, бабусю й… е-е, тітонько!

Тепер уже обидві хазяйки невдоволено наморщились і поспішили відрекомендуватись:

— Оксана Тарасівна! — сказала елегантна пані. — Усі дівчатка — мої! — і вона показала в бік літунок.

— А всі бабуськи — мої! — басом хихотнула бабега. — А сама я буду Стелла!

— Це вже навряд, — скептично прошепотіла Тетянка. — На зірку вона аж ніяк не тягне.

Погоджуючись, Ірка кивнула головою, маскуючи цей кивок під церемонію знайомства:

— Ірка Хортиця.

І тут вона побачила, як обидві природжені відьми перезирнулись — і на їхніх обличчях миттю відбився справжнісінький жах.

— Оце так-так! — не приховуючи подиву, вигукнула Стелла. — А ти часом не дочка старого…