Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Застережливе кахикання Оксани Тарасівни змусило Стеллу осіктися.

— Ви щось спитали? — відразу ж поцікавилась Ірка, але Стелла рішуче похитала головою, так що кінці її хустки затанцювали в повітрі:

— Та шо мені спрашивать, нема чого спрашивать!

— Ніч на Івана Купалу — особлива ніч, відьмочко Ірко Хортице, — з гордовитою люб’язністю сказала Оксана Тарасівна. — Ти можеш розважатися з нами.

Тетянка полегшено зітхнула за спиною — здається, усе обійшлось — і відразу ж тихесенько завила від жаху, бо Ірка холоднокровно й нахабно заявила:

— Не думаю, що мені потрібен ваш дозвіл.

Стелла захихотіла, Оксана Тарасівна стисла губи в тонку злу лінію, але все-таки вичавила із себе:

— Ти маєш рацію. Природженій відьмі не потрібен нічий дозвіл. Але ти тут новенька… — вона озирнулась і байдуже наказала: — Алло, покажи цим дівчаткам острів.

— Я?! — шокована Алла вилупилася на свою хазяйку.

— Ти, здається, хочеш заперечити? — зі зміїною ласкавістю поцікавилась Оксана Тарасівна.

— Хоче, хоче, — зловтішаючись, миттю встрягла Стелла. — Ти, Оксанко, своїх роблених совсім розпустила, слова їм сказать не можеш, одразу суперечать.

— Я не суперечу, не суперечу! — миттю викрикнула Алла, підлетіла до Оксани Тарасівні й, схопивши її руку, припала до неї шанобливим поцілунком.

Ірка штурхнула Тетянку ліктем:

— Ну то що, ти досі хочеш бути моєю робленою відьмою? Але затям, ручкою не відбудешся, доведеться мої п’ятки лизати!

— Я тобі їх повідкушую, — похмуро пообіцяла Тетянка. — Слухай, давай дамо драла звідси? Дуже воно нам треба — з Аллочкою прогулюватись!

Ірка грізно й осудливо глянула на Тетянку:

— Ти, між іншим, сама винна, що такі, як Алла, тебе зневажають. Вона нахаба, тобі на голову сідає, а ти й раденька — лапки догори і драла! Ми сюди через річку летіли, потім з місцевим відьмацьким кодлом розборки влаштували, і що тепер — на бережечку потупцяємо й додому? Навіть не глянемо, що там коїться? — Ірка тицьнула пальцем углиб острова, де палали вогнища, миготіли дивні розмиті силуети й чувся сміх, — і все лише тому, що ти боїшся Алли, цієї ручної цьомкалки?

Підкреслюючи всю глибину свого здивування, Ірка демонстративно знизала плечима й, не обертаючись, рішуче попрямувала вглиб острова. Якусь мить за її спиною було зовсім тихо, але потім почулися швидкі кроки. Тетянка наздогнала подругу й рушила з нею пліч-о-пліч.

— Розслабся, — гмукнула Ірка. — Ти йдеш розважатись, а не штурмувати бункер із заручниками.

— Та тут розслабишся, — пробелькотіла у відповідь Тетянка й глянула на Аллу, яка пленталась позаду Ірки.