Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— Ви знову не хочете думати, дівчатка, — втомлено, але терпляче зітхнула «училка». — Ми всі — відьми, і лише наші хазяйки можуть нас зачарувати. Вона… — «училка» витягла з кишені олівця, аби тицьнути ним у бік худорлявої бабуськи. Тримаючись за голову, та розмірено погойдувалась і голосила. — Вона — відьма, і її щойно зачарували. А отже, вона… — олівець повернувся в Ірчин бік.

У задньому ряді літунок раптом хтось підняв руку.

— Можеш відповідати, — олівець тицьнув у бік піднятої руки.

— Тобто, вона така сама, як наші хазяйки! — випалило дівча й миттю, саме злякавшись своїх слів, ляснуло себе долонею по губах.

— Сідай, дванадцять, — зловтішно буркнула Ірка.

Важко спершись на свою мітлу, неначе ноги перестали її тримати, красуня Віка прошепотіла:

— То ти — природжена?

Ірка на мить замислилась:

— Я не розумію, — нарешті спокійно й навіть лагідно сказала та, — я що — маю тобі звітувати?

І тоді очі Віки й інших дівчаток налилися справжнім жахом. Вони розгублено затупцяли на місці, неначе не могли вирішити: чи то кинутись гуртом на Ірку, чи то розбігтись у різні боки. А бабуська на траві раптом закричала:

— Хазя-а-айко! Хазяйко!

Лемент сповнив увесь острівець і понісся вдалечінь, ковзаючи хвилями Дніпра.

— Ну шо, ну шо ти репетуєш? Ну шо ти така криклива, я ніяк понять не можу?

— Ваші роблені — взагалі неймовірно галасливі!

Ірка лише встигала крутити головою. Берегом крокувала бабега, вбрана у квітчасту хустку й довгу збірчасту жакетку із натурального — Ірка не повірила власним очам — із натурального плюшу! В Ірчиної бабусі теж така була — дівча бачило на старих фотографіях. Бабуся зі своєї жакетки ще до Ірчиного народження зробила ганчірки, а тут — це ж треба! На ногах у плюшевої тітки були в’язані панчохи, а на них — величезні гумові калоші! Калоші повсякчас спадали з її товстелезних ніг, і бабезі щоразу доводилось спинятись. Біля її могутнього ліктя метушилась ще одна бабця — у легкому літньому костюмчику й капелюшку з трояндочками.

Вона миттю нахилялась і прилаштовувала калоші на місце.

— Антикварна тітуська, — глухо пробелькотіла Тетянка за Ірчиною спиною.

Ірка кивнула, оглядаючи зовсім іншу жінку, яка саме прямувала до них із протилежного боку острова. Жінка була висока, худа й досить молода, в елегантному й, певно, дуже дорогому брючному костюмі. У її ході було щось неправильне. Ірка придивилась уважніше й раптом зрозуміла: тонкі шпильки туфель не провалювались у пухку землю річкового берега. Пані йшла, немов по рівній підлозі, і, здається, навіть поцокувала підборами.

Дівчатка з мітлами заметушились, виструнчились і застигли із суворо-гордовитим виразом облич, таким самим, як у жінки, що наближалась.

Елегантна пані й товста тітка зустрілися якраз над гостроносою бабуською, що сиділа на землі. Зміряли одна одну недобрими поглядами.