Сєра

шестидесяті, і пару торчків у дурнуватих прикидах ледь тихо почали підвивати

важкими від трави язиками. У цьому апофеозі всі забули про світ і слухали лунку

сумирну музику, аромати трави і ладану, сонця і сяйва. Слухали своє сумирне і

привітне Джа.

— Оце корифани твої, з міста?

— Та да, бачиш, Цюп, ми теж не байдужі релігії.

— Шмаль, ми тут все змінимо.

— Я зрозумів, чого ви зі мною прийшли. То і добре — змініть, візьмете мене в

долю.

— В долю тебе ніхто не візьме, на хуй ти нам такий треба, а от робота знайдеться.

Коли ці укурки звалять?

— Думаю, завтра.

—

Замьотано. А зараз давай, у нас справ до жопи.

І справді, на післязавтра майже всі торчки церкву покинули. Лише один, який

нещодавно прокинувся, з переляком і піїтетом з-під старої лави спостерігав за

бородатим жиробасом і хіпстером у дизайнерській футболці з ведмедями. Бородань

мовчки курив, роздивляючись рештки іконостасу, а хіпстер клацав навколишній

дестрой на Айфон і бубонів щось про правильний інтер’єр, який цій розвандалині

додасть лоскоту і атмосфери справжнього сакруму.