Сєра

Потім, Цюпа провів окрему роботу з Валею і наказав, аби вона не давала Сєрі

обнюхуватися до злипання мозків. Іноді Сєру пробивало:

— Цюп, ти маєш стати головним. Ти розумієш?

— Нє, Сєр, я і так головний, ти у нас персона хоч і бульбашкова, але блискуча. Тому

фронтмен нашого колективу — ти, і тільки ти.

Цюпа переконав Сєру, що без серйозних фінансових вливань справа реконструкції

храму Божого піде по пизді, і намовив продати київську квартиру. Будівництво

розпочалося повним ходом.

Цюпину уяву не тримали канони і замовники, тому інтер’єр церкви став схожий на

щось середнє між залою в стилі японського мінімалізму, борделем і дитячим

кінотеатром. Цюпа підтягнув знайомих художників, покликав Шмальгаузена,

накурив всіх травою і розказав про своє бачення того, як мають виглядати ікони

Української Церкви Трипільського Патріархату. Потім, вони трохи відійшли і взялися

ці ікони малювати. Взялися завзято і по-всякому намагалися врубати фантазію. По

життю їх надихали Руді Гігер і сяйво мазафаки урбаністичних графіті, але вони

доклали всі зусилля, аби відійти від суб’єктивних суджень, власних вподобань і

серйозного трешу. Аби максимально передати всю суть воскресіння Царства

Трипільського і вирішальної ролі Пророка Сєрафима у цьому важливому процесі.

Вийшла, ясно, мазафака, але з претензією на гламур, грандіозність і пафос.

***