Сєра

Спочатку він думав про те, аби накотити трохи віскаря, але потім взяв себе в

руки і сів готуватися. Під ранок сигарети закінчились.

— Так, Сєра, викинь бички. Викинь. Не кури бички.

Сєра повторив це двічі, потім тричі повторив вступну частину промови і закурив

перший бичок.

Бички — понівечені трупи, обгорілі тільця із пожовклими фільтрами душ. Ти

розшукував їх асфальтними тротуарами своєї юності, вихапував найсимпатичніші з

лап розігрітого абразиву проїзних частин, знаходив підходящі бетонні бордюри,

клав на них бичок, сідав навшпиньки, підставляв спину до яскравого липневого

сонця і підпалював лупою кінцівку, аби за пару секунд втягнути таку цікаву частку

невідомого, дорослого світу.

І в гуртожитку, коли ваші з Цюпою ноль сімдесят п’ять порожні наполовину, і ви

по черзі занюхуєте скоринкою чорного хліба, і ти готовий поклястися, що бачив її на

підлозі тиждень тому.

Ти навчився з трьох метрів відрізняти достойні бички і виловлювати їх із самого

дна. То не бруд під нігтями, то не бруд… то попіл ще одного разу, коли ти запускав

свої руки у глибоке згарище. А якщо відірвати фільтр, взяти виделку і запхнути

бичок між гостріїв — можна затягнутися ще пару разів, не попікши губи.

Бички закінчились. Як і ніч, як і пиво, як і віскі. Сєра міцно заснув і ніщо не

тривожило його сни про людей, яких він втратив колись, про знайомі місця і про те,