Сєра

бере лівіше і збиває оленя, розквецюючи навсібіч в’язку темно-червону кров.

Все це ляпає на плакат, на асфальт, на Шмальгаузена, олень робить пірует у

повітрі, влітає в Шмаля і завалює його до бісової мами. Водій гальмує, приходить до

тями, бачить крізь дзеркало заднього виду оленя і хлопця лежачки на асфальті,

думає про подвійне вбивство і газує далі на всіх порах, сподіваючись відмити кров,

відремонтувати тачку, напитися і забути про весь цей жах.

Шмаль приходить до тями, вилазить з-під туші, дивиться на оленя, думає, чого

добру пропадати, дістає з непальської сумки розкладний ніж, знаходить там пилочку

і пробує пиляти оленячий ріг.

В цей момент, лісник повертається додому і бачить таку картину: валяється

понівечений олень, якому пацан пробує ножиком відпиляти рога. Лісник

використовує всі свої запаси обсценної лексики, злітає з велика і біжить показати

вандалові, як саме потрібно шанувати звірів і в яких позах.

Але тут, зі сліпого повороту, валіяжно випливають міліцейські жигулі. Капітан

за кермом бачить таку картину: якийсь патлатий укурок гасить лісника Васю

Балтімора шматком оленячого рога, судячи з усього, зрізаного з туші оленя поряд.

Капітан б’є по гальмах, вилітає з жигулів, наставляє на рогатого бійця табель і

використовує дещицю свого запасу обсценної лексики. Потім забирає ріг, дає по

рогам і в процесі імпровізованого допиту, з використанням решти запасу обсценної

лексики і міліцейської жорстокості, у малого виявляється залізне алібі — треба