Сєра

чого він так і не досяг. Прокинувся у яскравих променях обіднього сонця.

Цюпа повернувся за дві години до проповіді. Був потріпаний, але задоволений.

Сказав щось про знижки, про розкрутку і нормальну дизайнерку-піарщицю, котра

обіцяла попрацювати над образом Сєри і його білої вишиваної ризи.

— Як підготовка?

— Жопа, Цюп, готуйся до експромтів.

— Я-я-я-ясно. Ну шо ж — Боженька нам поможе.

Маркіян Камиш “Сєра”

36

***

Аншлаг. До шлунку актової зали Палацу Культури набився фантастичних

розмірів натовп. Всі пхалися, хтось розмахував стягом, старечі компанії співали

народних пісень: публіка якраз потрібного ґатунку. Сам він сидів за кулісами,

потирав руки від задоволення, хитався у дизайнерському кріслі і очікував на Сєру,

бавлячись новим Айфоном.

— Привіт, Цюп. Ну шо, все готово… о, новий Айфон?

— Афон! Іди на сцену давай.

Сєра наостанок бахнув сотку для хоробрості і вийшов, аби вперше глянути на тих,

для кого йому доведеться стати Пророком і втіхою у ці скрутні часи дикого

капіталізму, тотальної зневіри і скорішнього кінця світу. А пастви і справді багато