Сєра

православ’я встигають за ритмом великого міста. Себто, нема нічого смертельного в

тому, аби ходити в костюмі, а у великому пакунку з цупкого паперу носити ризу і

вдягати її перед храмом прямо на піджак. І ніякого підризника.

Загалом, звичайне життя: фіктивний шлюб як алібі правовірного пастиря,

рахунки за мобільник і світло, водяра, забавки травою і коксом, коли є зайве бабло і

Цюпа може підігнати дешевше. Тільки замість зміни консультантом у сраному

маркеті — розмахуєш кадилом перед носами пастви сумирної, за ранковою

мінералкою читаєш «Єпархіальний вісник», допитливим прихожанкам розказуєш

про ісихазм і апокатастасис, а іноді — навіть відбиваєшся від інших попів, які

стабільно раз на два роки, з калашами навпереважки, пробують взяти твій ласий

прихід штурмом під протекторат ворожого патріархату.

***

Після вечірньої підійшла Валя — його найпалкіша сповідальниця, сумирна

овечка із завдатками справжньої блядюги. Валя була з тих суворих сімейних мам, з

яких скинеш окови — і пізнаєш інший бік ласощів життя. Почала розпитувати всяке.

Ідіоту ясно — вона запала на Сєру. І сильно.

Він був обережний з прихожанками — трахати їх не можна у жодному разі.

Знаючи тотальну псіханутість христанутих баб, з ними завжди є ризик нарватись на

розголос і отримати люлів від начальства, яке і так Сєру ненавидить. На його ж бо

місці мала бути своя людина, аж доки Сєрин брат, один із впливових архімандритів,