Сєра

обійми життя, з усіма спокусами і прянощами групового сексу, рок-музики, важкого

алкоголю і легких наркотиків.

Цілком тоталітарний устрій духовного училища друзів дезорієнтував тільки

спочатку. Зовсім скоро аскеза набридла, і вони люто почали шукати, де нарвати

дички, цікавитись, як пити водюню після відбою і не драїти наступного дня сортири,

спокутуючі гріхи зеленозмійства.

Відрахування кожного наступного разу проходило повз і друзі намагалися бухати

тільки вдвох, аби вберегтися від нескінченних доповідних, які вервечкою виходили

з-під пухких пальчиків стукачів прямо до хижих пазурів семінарських

дисциплінарних комісій.

Але згодом таки сталося. Утнув Цюпа. Його особисті перспективи того яскравого

сонячного дня аж ніяк не радували: він мав допомагати на службі:

— Запам’ятай Цюпенко, алтарник — то честь і поважна справа, ти ж бо

допомагатимеш мені вести служіння Боже. Ти розпалюватимеш кадило. Дивись

уважно, як я кадитиму. І спостерігай — кадити треба швидко. Але поважно.

Розраховуй час, відведений на кадіння. Намагайся робити поменше змахів, аби у

пастви не виникало враження халатності і сум’ятиці.

Цюпа мотав на вус. Але ось проблема: він вже давно і ясно для себе зрозумів —

аскеза і благочестя йому не пасує, ані як модус вівенді, ані як засіб самоствердження.

І відверто нудився.