Сєра

щоразу. Щоразу воно звучало, хоча за всі ці роки Сєра нарозказував достатньо, але

ось воно прозвучало знов:

— Ну, шо там на сповідях сьогодні травили?

— Та як завжди — про бухло і дрочиво. Нічого цікавого.

— Ну, знаєш, просто дрочиво все-таки краще, ніж дрочиво на ікони Богоматері.

— Про Богоматір теж розказували.

— А-а-а… Ну ясно, іконоборство — ніяка не єресь, а боротьба з девіантними

розладами громадян візантійців.

— А чому розладами?

— Сєр, ну ти сам подумай, — якесь глухе село, і єдине зображення жінки в кожній

хаті — ікона Богоматері. Куди подітись? А дітям як? Ну ти подумай, на що ще

дрочити дітям в умовах аграрного суспільства і цілковитої відсутності поліграфії?

***

Тьмяна п’ята вечора холодною зимою. Його приход. Цілком типова церква у

районі, дотичному до центру, поряд проспект. Свіжа зелена фарба на високому

залізному паркані, і ще висять таблички «Не притулятись». Десяток галасливих

жебраків у канонічного вигляду лахмітті вартують біля входу в очікуванні на

милостиню.

Відразу за парканом — охайні клумби, де влітку рясно розквітнуть

чорнобривці у заздалегідь розсаджених формах. Цюпа знову заходитиме в гості і по-