Сєра

під-крила люблячого Кім Чен Уна, — вільна журналістика правди і справедливості в

якомусь ліберальному центральноєвропейському часопису, та цілком інтифадний

імідж. Картате платтячко, явний несмак і свята Божа певність своєї елітарності. Цюпі

мармиза останньої видалася знайомою.

Він придивився уважніше і впізнав пиздооку. Дивно, що не впізнав відразу і не

зовсім зрозуміло, що настільки відома медійна тітонька забула серед нетрів

Сєриного приходу. Скидалося на екстра-репортаж, або на побутовий епатаж. На

цілковите фе, застигле між будуарним гумором, почуттям вседозволеності і

бажанням завжди бути в центрі уваги. На дворі зима, а її ноги, оголені набагато вище

колін, мали за ціль відволікати паству. Та коротенька суконька промовляла про

неймовірні любощі життя, промовляла прямо до сором’язливих чоловіків із жовтими

зубами і у поношеному одязі. Вона змушувала нагадувати сповідальникам про

важливість постійного трахання, і трахання зовсім поряд із цим сумирним світом

страху і сорому, світом хресних ходів і поклонів. Вона трахала Сєриних прихожан. Їхні

душі. І Цюпі це дуже не сподобалось. Ці двоє були схожі на нього самого, але в цьому

храмі так себе поводити може тільки він. Цюпа підійшов ближче, аби почути їх

втаємничений гомін:

— Шо далі? Мені вже нудно.

— Піду сповідаюсь.

— Цікавий досвід. Розкажи йому все. Ти ж у нас погана дівчинка.