Сєра

Віру?! Не вийде! Бийте їх браття! Женіть цих негідників…

І паства його послухала. Брехливих мерзенників виштовхали і погнали на різні

боки. Сєра глянув на схвильовану паству і продовжив вчення. У атмосфері

всезагального блага і єдності пройшло декілька годин, аж доки зорі не всипали небо.

Паства натомилася, Цюпа без перебою продавав брошури і амулети, які потроху

закінчувалися. Сєра зрозумів — пора додому. Пророк здійняв погляд до всипаного

тисячами зірок неба і промовив до дітей своїх:

— Діти мої! Не йміть уваги проклятим ворогам народу нашого. Гляньте на зорі!

Зорі — то ворота до раю. Вони спалахують, коли душі вірних відлітають до

кращого світу. Душі зносяться до неба, покидаючи тіло, і пробивають собою

космос, запалюючи нову зірку яскравим вогнем.

Природою світла зорів є рай. Крізь діру в рай до нас пробивається яскраве

сяйво божого трону і ангельських одеж. Тому, дивлячись на Сонце і на нічне

небо, ми зазираємо в домівку Господа.

Планети і астероїди — то душі заблудлі. Але вони пішли за Пророком своїм.

Так і Сонце наше, то Пророк ваш, найбільші ворота до раю, а ви — супутники

світла його, що прагнуть бути ближче до Бога.

***

Цюпа мав рішучий вигляд. Прийшов на веранду, грюкнув об стіл пляшкою вайт

хорсу і розпочав без «привіт, друже»: