Сєра

— Та Шмаль мене тепер ще триста років кататиме.

— Що, вирішили його кримінал?

— По ходу, все окей. Зам’яли по-тихому.

— От і заїбісь. Буду винен.

— Забий. Я цього пацана давно катаю ваші об’яви клеїти, гріх не витягти. Ну і

поганого він ніхуя не зробив. Цюп, а шо мені з тим другим робити?

— Похуй. Він свою справу зробив, тепер нехай сидить у своїй сраній бібліотеці і

не висовується. Ми з Сєрою для нього шось придумаємо.

— Ясно. А ти теж покататись прийшов?

— Нє чувак, у мене діла.

І Цюпа активно почав сигналізувати, що пора кінчати цей інді-спідвей.

Шмальгаузен заглушив карт, виліз і всіляко вітав появу приятеля.

— Здарова, Цюп.

— Привіт. Чо трубку не береш?

— Та бач, катаюсь.

— А це хто? Корифани?

— Та да, камради мої. Ти їх у церкві бачив, коли я вас з Сєрою туди привів на паті.

— Я так і подумав. Слухай, Шмаль...

— Шо?

— Допомога потрібна.