Сєра

білого дня одне тіло в мохнатому костюмі з фільмів про снайперів скинуло штані і

задрало костюм, тримаючи його обома руками. Друге тіло, у такому самому

мохнатому костюмі, стоїть навколішки, і в цю мить всі в автобусі ладні звернути собі

голови аби ж побачити що таке там відбувається, але автобус плавно проїжджає повз

і залишає позаду цих двох невідомих природі мохнатих створінь.

Тим часом Шмальгаузен знаходить кліща, а сріблястий автобус плавно зникає за

поворотом у бік Чорнобиля. Біоміцин питає:

— Як ти думаєш, вони нас помітили?

***

Далі маршрут пролягав крізь густий ліс під опорами ліній електропередач.

Траса лишилася позаду, і Біоміцин дозволив зняти костюм, але з умовою, що Шмаль

обов’язково вдягне його назад у разі чого. Свій знімати відмовився.

Маркіян Камиш “Сєра”

72

Звільнившись від душних латів, Шмальгаузен палив одну за одною і на

радощах навіть забив собі косяк на привалі. Цвірінькали пташки, гріло сонечко, і

Шмаль вперше зрадів що він тут. Наснаги додавали і обіцяні Цюпою три п’ятсот.

Зона зараз видавалася мальовничим і радісним місцем. Недарма кажуть — навіть

депутати приїздять сюди постріляти кабанів з колекційних італійських рушниць.

І все б нічого, але ось раптом із кущів висовується здоровенний, блядь,