Сєра

маршрутці, мурмочучи щось про водіїв, які здадуть їх міліції, як тільки зачиняться

двері на твоїй зупинці. «Водії — суки», — казав Біо, — «зачиняють за останнім

пасажиром двері, набирають на своїх стареньких нокіях номер куратора СБУ і

безжалісно здають довірливих туристів у колючі лапи правосуддя».

Як не намагався Шмальгаузен його переконати, як не травив про тотальний

розгул п’яних малолітніх розгільдяїв лісами Чорнобилю, — Біомицина ситуація з

костюмом у маршрутці налякала так сильно, що ані про яке адекватне сприйняття

світу не йшлося, як і раніше, до речі. Тому поїхали на таксо.

Спочатку Біоміцин пробував видавати їхній культурний захід за візит на

кладовище до покійного дідуні і, взагалі, намагався створити атмосферу плачу,

жалоби і меланхолії. Водій кивав головою, підтакував і дивився на гігантські

дев’яностолітрові рюкзаки, до яких були причеплені карімати і палатки, знову махав

головою, і, зрештою, навіть Біоміцин не витримав:

— Ми їдемо в зону, в Чорнобиль. Тільки нікому не кажи. Чуєш?

Поки Біоміцин похмуро перевдягався на задньому сидінні у свій снайперський

костюм, водій розговорився зі Шмальгаузеном. Виявився мародером на заслуженій

таксівній відставці. Травив щось про буремний дев’яносто дев’ятий і невдалу спробу

Маркіян Камиш “Сєра”

70

вивезти на буксирі БРДМ з радіоактивного відстійника, про активність міліції та