Сєра

— Шмальку! Не балуйся, я кому сказав — вдягай лєшого.

Шмальгаузен, розумів, що ледь трохи і можна серйозно відгребти вже від

Біоміцина, тому неохоче розпакував рюкзак, дістав мохнатий снайперський костюм і

вдягнув його, всяко показуючи своє небажання і огидь.

Біоміцин вірив, що костюми їх відмінно маскуватимуть, і завдяки ним можна

спокійно пройти біля траси, падаючи на землю, коли проїздитиме патрульна

машина. Вірив, що у маскувальних костюмах їх ніхто не помітить. Перші три

кілометри так і було. А потім, лізти кущами обабіч дороги їм серйозно набридло і

обидва повилазили на асфальт. Костюм Біоміцин зняти так і не дав. Чудове

маскування.

Трасою топали вже хвилин тридцять. Біоміцин щось розмовляв до себе, чухав

причинне місце і відмовився від третьої поспіль сигарети. Зрештою, видав:

— Схухай, це, у мене там кліщ.

— Де?

Маркіян Камиш “Сєра”

71

— Там. Я відчуваю.

— Приїхали, і шо накажете робити?

— Подивись.

— Ти шо?! З дуба на кактус?!