Сєра

кількість нелегальних туристів, перевезених ним цього тижня.

Потім висадив їх у якомусь муторному селі з зачиненим опівдні магазином,

трьома ханигами на зупинці і купою закинутих хат, зіниці яких сяяли парадом

чорноти і порожнечі.

Ті хати, у яких неспішне провінційне життя іще жевріло, приховували під своїми

трухлявими стріхами бабульок старечої постави і повільного ходу. Хоча, деякі з них

серйозно пожвавлювалися і виходили на вулицю, коли колоритна компанія в складі

растамана і велетня в костюмі йєті розмірено топала в бік колючого дроту, всім

своїм виглядом намагаючись донести, що нічого екстраординарного не відбувається.

Шмальгаузен в ці моменти жалкував, що не залишився працювати на картодромі.

— Туристи? — питали сонні бабульки.

— Туристи! — весело відгукувався Шмальгаузен. Біоміцин похмуро мовчав.

— Екстрімали? — питали засмаглі металісти зі стажем, які десятками років

живуть з алюмінія і чормету, грибів і малини, зібраних у радіоактивному лісі.

— Екстрімали, — ввічливо відповідав Шмаль, побоюючись нарватися на рясні

місцеві пиздюлі від прохаваних життям провінціалів.

Біоміцин знову похмуро мовчав. І тільки коли підійшли до колючого дроту,

буркнув:

— Вдягай костюм.

— Та іди від мене зі своїм костюмом! Це ж зона, кому ми тут, на хуй, потрібні?