Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Риба знає, що таке! Р-Риба знає!

У володаря Грана слово «риба» було лайливе. У Стократа, втім, теж — після бою на березі весь його одяг, волосся й навіть меч смерділи солоною рибою з чітким відтінком тухлятини.

— Шмаркач каже, що ти один уклав вісьмох вершників.

— Троє перед цим спішилися. До того ж, там була юрба чоловіків з камінням, сокирами й палицями.

— Шмаркач каже, що тебе звуть Стократ. Що ти маг. Що про тебе у Вивороті розказують дітям казки!

— Не можу свідчити. Не тримав вогню над колискою.

Володар Гран кілька секунд дивився на нього, наче збирався випатрати.

Він був посередній у всьому, починаючи із зовнішності й закінчуючи володіннями. Не великий і не дрібний, не особливо могутній, але й не слабкий, він, проте, відчував у душі велику силу, і його гнітила власна посередність. Він був відомий як непоганий мечник і спав з усіма не потворними дівчатами в місті. Він трясся над своїми кордонами й вічно підозрював сусідів у зазіханні на землі — і не дарма підозрював, як виявилось.

— Вивір за це відповість. Один труп, один важко поранений — і це брати, які везли сестру нареченому! Ганьба… Поромник з поламаними ребрами — мій поромник!

— Вивір скаже, що це безрідні розбійники. Плащі зі споротими гербами — не доказ.

— У нас же є шмаркач!

— Скаже, обмовив під тортурами.

— Якими тортурами, йому навіть жаровню не показували!

— Ваша світлість, — сказав Стократ, — я подорожній, не мені давати поради. Просто відішліть їхні тіла зі шмаркачем у Виворіт. Нічого не пояснюйте. Не погрожуйте й не виправдовуйтесь.

Гран роззявив рота, щоб згадати рибу — але замовк. Схилив голову до плеча…

— Значить, ти й справді… чаклун?

— Значить.

— І можеш… що ти можеш?

Гран швидко глянув на Стократів меч на поясі. Засоромився цього погляду, подивився прямо у вічі:

— Що ти хочеш… за те, що зробив для моїх людей?