Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Розумник. Поклади на землю.

Злодіїв клинок перестав обертатися. Злому стало холодно від розуміння — якщо я вмру, то прямо зараз, між цими двома митями…

І він стрибнув уперед.

— Гей, щеня, покараю!

Злий щосили відкинув зброю супротивника вгору, пірнув під загрозливий зблиск сталі і дотягся до злодія — самим кінчиком меча.

Ріпка нічого не зрозумів. Щойно меч був легкий і рухався наче сам собою — і раптом рука одерев’яніла, й клинок потяг униз.

Потім бризнула кров. Ріпка бився без рукавичок; він подивився на свою руку й побачив, що мізинець висить на клаптику шкіри.

Клаптик обірвався, й мізинець полетів у потоптану глицю. Разом з ним полетів перстень.

Од вигляду крові перехопило дух. Хлопець стояв перед ним, піднявши меча.

— Помилуй…

Він випустив зброю. Кров хльостала, заливаючи весь світ, і Ріпка не бачив нічого, крім власної крові.

— Ти сам напросився, — після короткої паузи сказав хлопець. Голос його звучав рівно й зовсім спокійно.

— Помилуй…

— Та плювати мені на тебе. Живи.

Ріпка зрозумів, що стоїть на колінах, стискаючи праву руку лівою. Перстень пропав, закотившись у глицю, зате відрубаний палець валявся тут-таки, жахливо знайомий — і вже чужий.

— Ганчірку… Перетягти…

— Цю?

Ріпка повернув голову. Хлопець тримав його мішок в одній руці, а в другій — вовняну тканину з візерунком «гусяча лапка».

— Ні! Тільки не…

Хлопець проникливо посміхнувся.