Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Куди ж ти підеш серед ночі?

— А тут хіба дадуть поспати?!

В обідній залі тим часом стало вільніше — всі, хто прагнув вийти, вирвалися надвір. Коло порога вовтузився, намагаючись підвестися, худорлявий торговець, пом’ятий у тисняві. Двері навстіж, знадвору чулися лайка та кінське іржання. Усередині встановилася відносна тиша: п’яні, сонні або найменш полохливі відвідувачі тихо сиділи попід стінами, а обережні — під столами.

Начальник варти кинувся приводити до тями товаришів. Першим заворушився й сів молодий; очі його дивилися в різні боки. Похмурий застогнав і вхопився долонею за край стола:

— Що це…

— Магія, — уривчасто кинув начальник патруля, і окуляри підстрибнули в нього на носі.

— Яка ганьба, — пробурмотів молодий, обмацуючи голову.

— Де маг? — прохрипів похмурий.

Злий сів на лаву й узяв у руки гарячий кухоль. Настій на травах був, мабуть, занадто солодкий. Однак зігрівав чудово.

Проводир варти чіпко оглянув зал. Злий зустрівся з ним очима, на мить зазирнув за скельця окулярів, вражений силою й витримкою цієї людини, — проводир єдиний у залі здолав магію. Зберіг розум.

«Я теж здолав, — негайно ж подумав Злий. — Але в мене не було з собою меча, я не тримав зброї в руках чи на поясі. Цікаво, що було б, якби я носив меча відкрито, як вартові? Кинувся б на проводиря, щоб зарубати?»

Його знайомий, дивний злодій, засовався на лаві. Проводир варти уважно його розглядав.

— Проклятий день, — похмурий вартовий насилу підвівся. — Утік наш маг, шукай вітру в полі…

Нервово заіржав кінь під вікном.

— Знайдемо, — крізь зуби пообіцяв молодий.

І поклав руку на плече проводиреві. Той здригнувся й нарешті відірвав погляд од дивного злодія.

— Доповісти треба. Далеко не втече…

Вони вийшли, тупаючи чобітьми, на ходу ховаючи зброю. Худий пом’ятий торговець, який щойно підвівся на ноги, відсахнувся з їхнього шляху. Злий виразно почув, як видихнув його знайомий злодій — наче людина, що довго не дихала.

Люди охоче вірять у погане. Дехто, звісно, говоритиме, що злостивий маг зачарував заступників — але віритимуть тому, хто розповість правду: «заступники» напилися в трактирі, оголили мечі, налякали людей і трохи не повбивали одне одного.

Ріпка почувався чудово. Страх, що охопив його від погляду з-під окулярів, був інший, ніж страх на ярмарку. Другий був страхом блохи, незначного створіння, зачепленого подихом влади. Перший — шляхетним страхом бунтівника за мить до загибелі. І цей гідний страх вимив з Ріпчиної душі сліди блошиного жалюгідного жаху.