Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

А потім, коли «заступники» подалися доганяти примару — то й страху не стало. Ріпка, ще кілька годин тому невдаха й боягуз, подивився на себе іншими очима.

Маг, казали вони. Це про нього, про Ріпку. Нехай уся його магія в клапті тканини та ще в деяких брязкальцях — він маг, і про нього складатимуть пісні. Ріпка мружився, відчуваючи, як почуття значущості розпирає його зсередини, гріє живіт і наповнює горло.

На гостинному дворі все стихло. Перев’язали ганчірками кухарчуків. Попрощалися з тими, хто їхав, постелили тим, хто ризикнув залишитися на ніч, і в просторій обідній залі почулося хропіння: кімнат на другому поверсі було мало, і подорожні, якщо вони не були зніженими дамами чи дуже багатими купцями, ночували по-простому, на підлозі.

Ріпка лежав, обнявши свій схудлий мішок, а поруч, на відстані руки, лежав хлопець і обіймав меча. І ніхто в цілому дворі не знав, що то в нього за меч. А може, і в світі.

Дощ ущух. За вікном світало.

Ріпка нечутно встав і пішов до дверей — ніби до вітру.

Вирушаючи на ярмарок, він улаштував тимчасову схованку неподалік роздоріжжя, за півгодини їзди від гостинного двору.

— У вас буде мало часу. Кілька місцевих днів.

— Так, капітане.

— Доведеться вступити в контакт з аборигенами. Текст відпрацьовано лінгвістом і психологом. Вам доведеться відтворити його самостійно, дослівно, включаючи інтонації.

— Так.

— Знайдіть торговельний майдан або велике житлове приміщення. Текст приблизно такий: «Обіцяю велику нагороду всякому, хто вкаже дитину чоловічої статі, яка з’явилася шістнадцять обертів навколо світила тому, без батьків, у розбитому небесному приладі».

— Я надіюсь, капітане, що текст вивірений і збалансований.

— Це найкраще, що ми могли зробити. Ще: в очах аборигенів ви не повинні здаватися слабкими чи нерішучими. Якщо вони відмовляться відповідати — продемонструйте їм силу.

— Так, капітане.

— Продай мені свого меча.

Злий здивовано обернувся.

Дивний злодій вийшов з трактиру над ранок, та незабаром повернувся — до його мокрих чобіт прилипла глиця. Дивний злодій майже силоміць пригостив Злого сніданком і нав’язався в супутники, хоч Злий був піший, а злодій мав коня. Злий підсвідомо відчував задум, хворобливу цікавість з боку злодія, і був упевнений: ще до полудня супутник пояснить, що йому треба.

Так і сталося. Вони йшли поруч, супутник вів за повід свого коня з поклажею. Злий мовчки відзначив, що поклажі додалося.

Потім злодій запропонував звернути з дороги на непримітну стежинку в лісі й, щойно вони опинилися в лісі самі, заговорив про меч. Злий не здивувався — він раз у раз ловив погляд супутника на своєму згортку.