Розділ «ХХІV»

– Ти не так усе зрозуміла…

– Я давно все зрозуміла. І зрозуміла правильно. І якщо ти не хочеш втратити в моїх очах поваги, не чіпай більше цієї теми. Моє життя – це тільки моє життя. Ти тут ні до чого.

– Магдо, коли ти так любила Матея, то… Можеш мені пояснити, чому так швидко знову вихопилася заміж за совітського офіцера? – барон навіть удав на обличчі краплину тевтонського презирства.

Магдині сині очі стали чорними від гніву.

– Вибач, я не хотів тебе образити.

– Добре, я вибачаю.

Магда пішла до своєї спальні й ретельно перевірила защіпку, яку колись зламав був міцним ударом Григорій і за кілька днів сам же й полагодив. Конче треба було вжити запобіжних заходів, бо Генрих міг легко спокуситися на гріх, живучи з нею під одним дахом. І таки спокушався. Пізно ввечері, п’яний і жалюгідний, стукав у двері й вимагав відімкнути їх. Казав, що терміново треба поговорити. Але «розмов» не виходило.

Таке траплялося майже щоночі. А вранці, мов і не було нічого, Генрих і Магда любісінько пили каву. Рудий денщик вправно виконував хатню роботу, а вечорами вони ходили разом до театру, кафе чи вар’єте. Життя неначе ставало на передвоєнні рейки. Проте стосунки не складалися. Магда замикалася в спальні сама.