Розділ «ХХІІІ»

І обов’язку, що без прав!

Вони глянули йому вслід.

– Бувайте, – сказала Магда й утиснула в долоню Зулевичу кілька купюр. – Хай щастить!

Він рвучко поцілував її руку:

– Дякую! Дякую! З Богом!

Магда кивнула і швидко пішла, цокаючи підборами в такт гімну:

Тоді, як грім під час негоди,

Впаде на голову катів,

Нам сонце правди і свободи

Засяє в тисячах огнів.

Як живі, згадалися брати. Ресторація «Корона». Не такий обшарпаний, а шикарний .і самовпевнений пан Зулевич. Пристрасні мелодії Богдана Весоловського[26].

Золотий час… Сльози мимоволі навернулися на очі через жаль за тим часом, за тим життям, за тим містом, ще не змордованим, радісним, вільним…

За півроку майора Марчевського перевели на Далекий Схід – до японського й китайського кордонів. Розумний Григорій не кликав за собою дружини, а попросив її чекати на нього тут. Почав писати їй листи, повні кохання й турботи. З’ясувалося, що любити Магду на відстані набагато легше. У листах траплялися слова, що їх годі було вимовити. Народжені лише на папері. Почуті, вони б обернулися на фальш. А цього в їхніх з Магдою стосунках допустити не можна.

Останньому листу, що надійшов кілька днів перед тим, як до міста вступили німецькі війська, жінка зраділа несказанно. Григорій писав, що нарешті знайшов Ядвігу Свідзинську в Бурятії. Живе зі старою матір’ю й маленькими синами в робочому селищі. Написав адресу. Магда того ж таки дня надіслала Ядзі величезну посилку з харчами й теплими речами. Та чи дійшла?

За всю війну від Григорія більше не надійшло жодного листа.