Розділ «XIII»

– Без застави?

Він підніс очі й долоні догори:

– Якби я заробляв на чужому нещасті, то давно вже впав би в злидні. Я митець, а не лихвар. Цій обручці отак відразу й ціни не складеш… Старовинна. Скільки грошей вам треба?

Магда, зітхнувши, сказала пошепки, але він почув, дістав із внутрішньої кишені камізельки тоненьку пачку складених учетверо банкнот, перерахував і простяг Магді.

Провівши дівчину до порога, пан Замвель сумно подивився їй услід. По смерті сина зблякло все, що колись дарувало радощі й задоволення.

До крамнички, важко човгаючи капцями, спустилася пані Замвель.

– Хто це був?

– Донька Свідзинського. Вона в скруті, сердешна. Весільну обручку застановляє.

Стара журливо похитала головою.

– Уяви, Саро, що то за перстень! Такі, мабуть, тільки в королів були… А робота! Таки її чоловік має блакитну кров, бідолаха…

Замвель обняв дружину, і вони завмерли, наче кам’яні, підтримуючи одне одного, згорьовані та нещасні. До міста лише здалека наближалась осінь, а вони давно вже жили взимку. Холодно, самотньо, хоч і вдвох…