Розділ «ЧАСТИНА I»

Ліоз (II)

Приймальня являла собою щось оточене з усіх боків близькими стінами, Габр відчував їх зліва і справа, спереду і ззаду. І хтось сидів перед ним, глибоко дихав.

Габр намацав лавку і сів.

– Це ти, Ліоз?

– Так, – відповів знайомий голос.

– Чому тебе так довго не було? Я так чекав тебе першого дня. І другого. Тільки ти одна знаєш, що я тут.

– Я не могла, – голос Ліоз тремтів. – Мені було погано.

– Чому?

– Коли тебе відвезли, я відчула, що нічого не можу робити, зі мною щось сталося. Здається, я потім знепритомніла.

– Я так чекав тебе, – сказав Габр. – Мені немає з ким поговорити, порадитися. Я тут наглухо замкнений від усіх.

– Я не могла, – сказала Ліоз.

– Як же ти сама, непритомна…

– Я… Зі мною була мама.

– Мама? – здивувався Габр. – Вона приїхала до тебе? Ти що, їй розповіла?

– Ні, – відповіла Ліоз. – Я… Я сама поїхала до батьків.

– Коли?

– Відразу… Зрозумій, мене раптом такий жах охопив, так стало самотньо.

– І вони пожаліли тебе?

– Я не могла. Я хотіла поїхати за тобою, але… Я дзвонила, вони сказали, що тебе не треба турбувати.

Габр підвівся і підійшов до Ліоз, намацав її плече.