Розділ «ЧАСТИНА I»

– Це не ваші слова, молодий чоловіче, – відповів «лікар». – Почнемо з того, що ви прекрасно знаєте, що принаймні вже 17 числень люди народжуються такими, якими вони є. Я знаю, що вас турбує: в вас сидить думка, що колись хтось «осліпив» людство, втрутився навіщось у його генний потенціал. Припустимо. Знову, припустимо. Чим же винні ми, які прагнемо облаштувати життя людям, позбавленим, як ви кажете, «іншого виміру»? От ви, слідом за Оксом, обзиваєте людей «баранами» і хотіли би стерти їх із лиця землі, чи не так? А ми любимо їх і намагаємося полегшити їхнє життя. І що в результаті у вас залишається? Ваша істина, так?

– Так, – сказав Габр.

– Істина, яка не потрібна мільйонам. Ви, сподіваюся, згодні? Адже ви розумна людина.

– Так.

– І вам вона не потрібна. Далекий простір, як ви самі зізналися, несе вам жах, огиду, у вас крутиться голова. Ось ви пишете: «Я ніби побачив виворіт буття». У людей близького простору панують мир і спокій на душі. А у вас все це зруйновано. І заради чого? Чи потрібна вам така жахлива істина?

– Але ж це правда. Весь цей жах – правда.

– Що правда – ваші почуття?

– Ні, – сказав Габр. – Я бачив труби, дроти, павуків, сталеві балки. Все це правда. Наші квартири – це залізобетонні темні бункери з проводами і трубами, що звисають зі стелі. А самі люди – потворні.

– Припустимо, це не ваше марення, а правда, – погодився «лікар». – Хто це, як ви кажете, «бачить»?

– Ніхто, – сказав Габр.

– Отже, всього цього і немає.

Запала тиша.

– Але ж це є. Є! – там, під кришкою, яка його привалила, він стиснув кулаки. – Я не можу відмовитися від того, що є.

– Послухайте, молодий чоловіче. – «Лікар» поклав йому руку на чоло. – Так звані «жерці істини» – найстрашніше, що може бути. Заради своєї істини вони готові зруйнувати світ. Тихий світ мільйонів людей.

– Це не моя істина, – сіпнувся Габр. – Вона істина сама по собі.

– Це ваша істина, тому що ви, ви один її «бачите». Вам доведеться вибирати між, як ви її називаєте, «істиною» (яка, на нашу думку, є чистісінька галюцинація) і суспільством, моральністю.

– Ви обманщик! – закричав Габр. – Ви нічого не розповіли про «море», про «небо», про «гори», про «ліси». Ви запаскудили простір і тепер говорите: навіщо людям жах?! Ви самі створили цей жах! Море наганяє тугу, але воно не жахливе, є не загиджений далекий простір. Там можна ходити по землі, дихати на повні груди, відчувати себе вільним.

– А Окс добре попрацював над вами, – сказав «лікар».

– Я ненавиджу вас!

– Усе це нерви, молодий чоловіче. Припустимо, «море», як ви сказали, «небо». Ну, візьміть усі ці мільйони, поведіть їх уздовж води, розкажіть їм про нескінченність…