Розділ «Туди . Муза на одну книжку»

− Так. Я… − Серце стиснулося в передчутті чогось лихого.

− Приїжджай! Негайно!

− Куди? Звідки ви дзвоните? Що сталося?

− Я в лікарні. Не запитуй нічого. Приїжджай.

− Але ж я з малим…

− Залиш на сусідку. Швидше, не зволікай!

Олексій виїхав до лікарні.

Їхав недовго, та цей час здавався вічністю. У лікарню забіг сам не свій. Одразу ж назустріч йому вийшов блідий тесть. Олексій серцем відчув: щось з Оксаною.

− Олексію, − схлипуючи, промовив Дмитро Володимирович і, обнявши доччиного чоловіка, вів далі: − Як це могло статися? Чому?

− Що таке? − відпихаючи його, знову запитав Олексій.

− Вона загинула. Оксана стояла в банку, нікого не чіпала, і раптом якісь люди в масках… постріли… її поранили…

− І що? Невже не можна було щось вдіяти?

− Може… Але я пізно приїхав. Цей… Цей хірург… Він…Боже, як він міг? Він був… п’яний…

Дмитро Володимирович іще щось говорив, та Олексій уже не чув його.

Він заплющив очі, намагаючись притлумити біль і ненависть. Ненависть до самого себе. Бог покарав його за скоєний колись гріх. О Господи, а він же навіть не пам’ятає тієї дівчини. Мабуть, вона була схожа на його Оксану і теж хотіла жити, і хтось чекав на неї вдома, може, чоловік, а може, і маленьке дитя…

Уже майже стемніло. Усі порозходилися по домівках, лише якісь дітлахи ще бавилися на ігровому майданчику біля лікарні. Вони бігали, штурхалися й часом так галасували, що було чути в палатах. Був там один хлопчик із собакою. У руках він тримав звичайний диск, що імітував фризбі. Малий час від часу кидав його в різні боки, а вірний пес тієї ж миті приносив цяцьку господарю… Хай що кажуть, а хоч куди бумеранг кинь, він усе одно повернеться.

02.03.2003

Неймовірно! Ніколи б не подумала, що оповідання, яке я так не любила, яке вважала своєю найгіршою спробою в прозі, зробить мені таку величезну послугу.

Цього року я закінчую школу. І хоч маю отримати атестат із відзнакою, та все одно не тішу себе ілюзіями, що це мені якось допоможе вступити у виш. Немає в мене таких коштів.

Але дещо сталося. Приблизно місяць тому було оголошено конкурс учнівських творчих робіт. Наша школа, звісно, має взяти в ньому участь. Так, саме взяти участь, а не зробити все можливе, щоб перемогти. Мабуть, так у кожній школі. Вигадують безліч тих конкурсів, а вчителі мають знаходити геніальних художників, письменників, музик. А де ж їх узяти? От і обирають когось, хто принаймні вміє писати, малювати чи музикувати сяк-так, і відсилають їх на всі ці творчі змагання.