Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Земля тобі пухом, нещасний мандрівцю!

А тоді, ставши у позу римського патриція, виголосив:

Збройного ставлю звитяжця, що першим зі Львова,

Долею гнаний нещадно, на берег ступив невідомий.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони.

Фльоту його вона всю потопила у морі

За невіженство самого лише Бумблякевича.

Зевсовим бистрим перуном метнувши із хмар піднебесних,

І ті кораблі погромила, нуртам на здобич оддавши,

А самого ватажка, що полум'ям дихав смертельним,

Вихром грізним пойняла і на гострії кинула скелі…

Пан Фляк стояв поруч, сумно опустивши голову, на якій запікся розквашений помідор. Здавалося, наче вбрав червоного беретика.

— Бракує вам бамбальончика, — сказав Бумблякевич і приклеїв йому на тім'я квіточку айстри.

— Ви маєте смак, — похвалила пані Флякова.

— Що це був за чоловік і чому його поховано в квітах? — спитав у пана Фляка.

— О, пане Ціммерман, то була шляхетна людина, котра, однак, заблукала в нетрях життєвих і була завербована італійською розвідкою з метою проникнення в наше місто і вивідання важливих стратегічних таємниць. Як на те, апарат пана Ліндера спрацював так спритно, що шпигуна було виявлено, арештовано і вчора засуджено до страти.

— Пане Фляк, ви так само шляхетна людина, коли здатні з такою повагою говорити про ворога.

— Пане Ціммерман, — озвалася пані Ліндерова, — кажуть, ви маєтний чоловік.

— Так, маю бровар уві Львові. Моє пиво славиться на всю Галіцію: «Від вечора і до рана пийте пиво Ціммермана!» Так написано на моїх шильдах.