Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Що таке? Дощ падає?

— Слухай, старий. Біда. Ми, себто ви, засудили нашого гостя до кари смерти, а виявилося, що він збезчестив нашу Олюню. Уявляєш? Тепер треба негайно їх женити. Але це тільки півділа, бо ж, якщо його повісять, то Олюня лишиться молодою вдовою.

— Це все-таки ліпше, аніж лишитися молодою лярвою, — сказав пан Фляк.

— Авжеж, але теж недобре. Ми знайшли інший вихід. Коли б підкупити панів адвоката, пана Ліндера, пана ката і тебе особисто, то можна б постановити, що ніякого суду насправді не було. А коли не було суду, то й нема кого страчувати. Добре ми придумали?

— Геніяльно, як усяка нісенітниця. Стількох людей підкупити відразу — це великий клопіт. Адже доведеться говорити з кожним окремо, вмовляти, переконувати, а за півгодини з цим упоратися неможливо. Залишилося рівно тридцять хвилин до страти. Треба думати, що можна вчинити за цей час.

— Мій старий таки має кебету, — похвалила його жінка.

— Тоді що ти запропонуєш?

— Можу запропонувати таке. В документах зазначено, що суд відбувся третього серпня 1913 року, і цього ж дня має відбутися страта. Себто, сьогодні. Так?.. А ми, не рухаючи й пальцем документів, бо ж це таки святая святих, робимо тільки одну-єдину поправку. А саме: узгіднимо між собою, що сьогодні не третє серпня, а — четверте! Га?

Жінки перезирнулися в повному оторопінні. Бумблякевич потягнувся і сказав:

— Як це можливо, щоб сьогодні було четверте, коли я достеменно знаю, що сьогодні третє?

— А вас ніхто й не питає, — зашипіла йому Олюня.

— Нічого собі! — обурився він. — Вішати ж мають мене, а не вас.

— Добре, а що це нам дасть? — спитала пані Ліндерова у пана Фляка.

— А те, що коли пан Ліндер зі всіма решту панами з'являться на страту, ми здивуємося їхній появі. Адже страта відбулася ще вчора. І такій солідній компанії тут просто нічого робити.

— Але ж він побачить страченця живого!

— Ні. То буде галюцинація. Страченця поховано в квітах, як він того й бажав. Зараз я і табличку приб'ю, і хрест вкопаю.

— Але ж він буде тут! Ми ж його збираємося оженити з Олюнею! — напосідала пані Ліндерова.

— Нічого подібного, — стояв на свому пан Фляк. — Просто це вже буде не пан Бумблякевич, а хтось інший. Розумієте? Інша людина. Бумблякевича засуджено, страчено і поховано ще вчора. А нині до нас у гості завітав пан… е-е… як же його… пан… е-е… згадав!., пан Ціммерман! От хто! Завітав до нас у гості, і ми сидимо любенько та вгощаємося. А пан Ціммерман завітав до нас через те, що просить руки нашої Олюні. Тепер — зрозуміло?

Всі задоволено кивнули головами. Крім Бумблякевича.

— Хіба я схожий на Ціммермана? Я схожий на Бумблякевича.