Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Так, нам дуже пофортунило з тим кухарем, — погодилася пані Флякова. — І такво для людини, котра мусить піти з того світу, то нема нічого ліпшого, як фест наїстися, щоб ще затримати в роті усі дивні смаколики. А, коли вішають, це дуже важливе, аби в писку не пересохло, бо тоді смерть є суцільною мукою. Про це треба пам'ятати, і задля того прошу лишити останній кавальчик цього знаменитого пірника для нашого гостя.

— Ви є дуже милі, — сказав Бумблякевич. — Дбаєте за мене, як за рідного. А я вам квіти потолочив.

— І мене збезчестив, — додала між іншим Олюня.

Бумблякевич мало не вдавився, а обидві старші панії закашлялися й почали обмахуватися віялами.

— Запийте ромом, — порадив їм і налив у келишки.

Панії задоволено хильнули і суворо подивились на Олюню.

— Що ти мала на увазі, коли говорила про безчестя? — спитала її ненька.

— Тільки те, що пан Бумблякевич збезчестив мене у квітах, себто я втратила цноту, невинність, дівочість і віночок.

— Як то — все одразу? — не второпала пані Флякова.

— Так, я вже не та, що була перше. Я дуже нещасна, бо вже ніхто мене не пошлюбить, а провинець моїх нещасть зависне на шибениці.

— Який жах! — сплеснула руками пані Ліндерова. — І це говорить моя донька! Але я мушу знати все. Від самого початку. Ну? Хто почне?

— Тільки не я, — похитав головою Бумблякевич. — Я тут гість, знати нічого не знаю і взагалі — маю я право перед смертю на культурний відпочинок?

— А хто вам не дає?

— Дуже добре. Тоді я поплив, — сказав Бумблякевич і почав замріяно цмулити ром.

— Почалося з того, що він заманив мене у квіти, — зітхнула Олюня.

— Як заманив? — спитала пані Ліндерова.

— Сказав, що покаже щось дуже-дуже цікаве.

Олюня почервоніла, а за нею почервоніла й матуся.

— Що там цікавого? — буркнула пані Флякова. — Я що перший раз дивилася, а що останній — було однаково.

— Ну, не кажіть, — заперечила матуся. — Воно, коли вперше, навіть дуже цікаво. А, до речі, що ж він тобі показав?