— А я вам скажу, — похитав головою пан Кузеля, — з привидом і кохатися куди приємніше. Колись, ще за життя, моя жіночка все, коли я на неї вилізу, лопотіла невгаваюче про геть усі новини з цілого міста. І я то мусив терпіти. Ціпив зуби, мружив очі, а ніяк не міг зосередитися, а через те й не годен був зазнати аморе ля фініта. Вже мене сьомим потом заливає, вже навіть слизькаю і сповзаю, вже чую, як у голові червоні кола крутяться, а еребуса еякулятоса як нема, так нема. Аж якось здогадався та й писок бабі подушкою накрив. І що ви гадаєте? За півхвилини було по всьому. А все пояснювалося дуже просто: вона добре знала, як діють на мене тоті дурні розмови, і навмисне їх провадила, аби засягнути якнайбільшого задоволення. Себто за рахунок мого здоров'я… — Пан Кузеля надпив мадери, обвів присутніх поглядом переможця і докінчив: — А нині — я кладу духа, як мені забажається, кручу ним, як дзиґою, роблю такі кренделі, які мені в парубочі літа й не снилися, а вона тобі ціхо, ані мур-мур, бо знає своє місце.
— Е-е, то ви ще й спите з привидом? — поцікавився Бумблякевич.
— Ясна справа. З привидом спати найбільша насолода, бо завше маєш певність, що він тобі не завагітніє. А як і навіть — то хіба ще одним привиденятком… Але вернімось до нашого замку. Маємо тут приклад галюцинації. Отже, доки нам усім буде здаватися, що в замку іде служба, а вночі — гулі, доти ми й будемо бачити це явище. Але досить, аби всі повірили в галюцинацію, і враз полуда спаде! Розумієте? Бо там же нічого нема! Гра тіней і світла!
— Пане Кузеля, але скажіть мені, чому вам так залежить на тому, аби я не подався до замку? — спитав урешті Бумблякевич.
Пан радник зашарівся і перезирнувся з товаришем. Той махнув рукою:
— Та кажи вже, кажи.
— Ну, добре… Пане Бумблякевич, маємо одне малесеньке бажання… Хочемо попасти до Львова.
— І що вам заважає?
— Заважає те, що не знаємо доріг. Потребуємо докладної мали. Заплатимо вам тих штири тисячі, продайте нам мапу.
— Мапу? — стенув плечима. — Яку мапу?
— Не будете ж ви нас запевняти, що прибули до С. без мапи? Адже це неможливо. Навіть пан бургомістр літає, керуючись мапою.
— Чому б вам у нього не попросити?
— Не дасть. Це інша тема розмови. У вас є мапа?
— Кажу ж вам — нема.
— Як же ви сюди потрапили?
— На човні.
— По Дністру?
Бумблякевич подумав, що торочити щось про Море Борщів було б нерозважно. Якщо Мартин нічого не втямив, то й ці теж не допетрають.
— Так, — сказав, — по Дністру. Але човен розбився на скелях.
Обидва радники важко зітхнули.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мальва Ланда» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 29. Приємного читання.