Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Пане Курделя, — звернувся пан Кузеля до свого товариша, — а чи не показати нам панові Бумблякевичу, як виглядає справжня мана?

— Ви, може, маєте на увазі…

— Саме так, пане Курделя, саме так. Отже, пане Бумблякевич, запрошую вас до себе на келишок мадери. Десь так за годину. Оце моя візитівка… А, до речі, ви, мабуть, уже зголодніли? Боже мій! Куди поділась наша славна С-ська гостинність? Пане Маєр!

— Я тут, пане раднику, — озвався голос шинкаря, і стало зрозуміло що він був десь неподалік і уважно слухав усю розмову.

— Пане Маєр! Що я чую?!

— О, пане раднику! — заломив руки той і закусив зі скрухою нижню губу. — Яка розпука! Я вгадую ваші думки — я не зумів панам догодити!

— Пане Маєр, ми надамо вам можливість виправити помилку. Пан Бумблякевич, учений зі світовим ім'ям, — тут Кузеля підморгнув Бумблякевичу, — перебуватиме у нашому містечку до… м-м-м… вищого розпорядження. Усі витрати пов'язані з його… е-е… гостиною бере на себе магістрат.

— Я все зрозумів! Я так і думав, що це неабиякий пуриць, а що-небудь поважне. Я їм так і сказав: чую до вас великий решпект, але задурно гостити мені совість не дозволить. Та коли магістрат бере витрати на себе, я з дорогою душею… Пане Бумбельман, наскільки я міг помітити, ви ще не їли? На обід у нас кролячий печінка в білому вині, налисники з тертий чорниця, кава з молоком, гарбата[84] хинський, цинамоновий булочка… Ага, ще забув — телячий полядвиця. Ум-ц-ц-ц! Пальчики обсмокчете!

— Давайте-давайте, — поплескав його по спині пан Кузеля, — все давайте… А тепер, добродію, дозвольте відкланятись. За годину чекаю вас у себе.

Бумблякевич зостався сам. Що йому збирається показати цей пан Кузеля? Хочуть йому забити баки. Це ж зрозуміло. Але він не такий дурний. Хоча якщо запрошують, то відмовлятися не буде.

До столу підійшла висока струнка дівчина з великими персами. Очі Бумблякевича пробіглися знизу вгору і спинилися на її повному круглому обличчі. Чимось воно було дивне і зовсім не пасувало до цієї худенької статури.

Дівчина поставила на столі тарілку з яєчнею, хліб і якесь пійло болотного кольору.

— Що це таке? — обурився Бумблякевич.

— Ваш сніданок, пане, — ввічливо проказала дівчина.

— А де ж кроляча печінка в білому вині?

— Вже скінчилася.

— А налисники?

— Скінчилися.

— Ага. І теляча полядвиця скінчилася?

— Маєте рацію, пане.