Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Бумблякевич тут не помітив для себе пастки і, щиро намагаючись представити себе в іншому світлі, бовкнув:

— Мені дуже потрібні ці гроші.

Добродії перезирнулися: їм тепер усе ясно.

— Гм… Це не така й страшна сума — сказав пан Кузеля. — Гадаю, нам вдасться стати для вас добрими самаритянами.

— Що ви маєте на увазі?

— Маємо на увазі грошову допомогу. Коли приїде пан бургомістр, ми обговоримо це питання і, гадаю, вирішимо його позитивно. Ви отримаєте чотири тисячі, і вам не доведеться дертися кудись на ті скелі, де можна так легко зламати собі карк.

Такого вирішення наш герой не сподівався і, м'яко кажучи, отерп, налякавшись, що так дбайливо вибудувана конструкція може ось-ось обвалитися.

— Я щиро зворушений, панове, але то вже було б надуживанням вашої гостинности. Подумайте самі, яку зливу шахрайства це може породити! До вас почнуть іти, мов на прощу, і кожен удаватиме, що йому страх як хочеться попасти до замку. В той час, коли насправді він лише прагне отримати винагороду. Та це ж вас, панове, зубожить до краю! Подумайте добре.

Обидва радники мовчки жували сир. Ще хтозна, як до їхньої ідеї поставиться пан бургомістр. Може, й справді взяли на себе забагато. Ну, що ж, вони можуть і не квапитися. Часу ще доволі, а доки не прибуде пан бургомістр, про мандрівку до замку нема чого й думати.

— Гм-м… е-е… м-м… — видушив пан Кузеля. — Може, маєте рацію. Зачекаємо пана бургомістра.

— Дозвольте вас запитати щось не зовсім скромне… — звернувся до них Бумблякевич. — У мене таке враження, що вам би дуже не хотілося, щоби я потрапив до монастиря і розкрив його таємницю. Чи не так?

— Але ж ми вже казали — жодної таємниці не існує. Це все вигадки, — спробував викрутитися пан Курделя.

— Е ні, існує. І особливо вночі, — завдав їм остаточного удару.

Панів радників, мов струмом прошило.

— Ага! То ви вже бачили! — вигукнув пан Кузеля.

— Ага! То ви вже чули! — вигукнув пан Курделя.

— Але це ще нічого не означає! — помахав пан Кузеля пальцем перед самісіньким носом у Бумблякевича. — Нічогісінько не означає! Це звичайне марево! Галюцинація!

— А музика? Музика — теж галюцинація?

— І музика. Та вино лише згадайте, чи мало у вашім житті було різної мани?

— З маною я таки зустрічався, — чесно визнав Бумблякевич, — але я тоді бачив і знав, що це мана. А тут — зовсім інше. Я бачив освітлені вікна, пари танцюючих, чув розкішну музику, яка мене всього вивертала назовні.