Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Моя жінка читала лише німецькі романи. Внаслідок такого читання вона й справді кілька разів труїлася.

— А чим, перепрошую, труїлася ваша дружина? — поцікавився Бумблякевич.

— Першого разу вона наковталася голок. Пізніше цілий місяць йшли з неї, вибачайте, самі шпильки. Далі вона випила оцту і довший час ходила така кисла, що не було приступу. Ще пробувала труїтися тарганами. Таргани в ній, одначе, не перетравилися, а зосталися жити в животі, ще й вивели там затишне кубельце і почали розмножуватися. Частенько вони з неї вилізали і мандрували собі по хаті. Я з цим миритися більше не міг. І дав їй випити миш'яку. Таргани всі до одного виздихали, перетворивши її живіт на суцільний цвинтар. Ви тільки подумайте, як мені було коло неї спати, відчуваючи, як у спину впирається цей цвинтар. Це коли спали. А коли чинили щось інше, то вже цвинтар опинявся під моїм животом, і мені весь час ввижалося, як покійники встають із могил і страшать…

— Чи ця історія має щасливий кінець? — спитав Бумблякевич.

— Аякже, звичайно, що має. Тепер я вдівець і підшукую собі нову партію, — сказав пан Кузеля. — Через те я й кажу: читання до добра не доведе. Ми давно вже збагнули, чого варті львівські газети, і намагаємось їх не читати. Ліпше вже коломийські або віденські. Там як з цісаря почнуть, то так на цісареві й скінчать. Принаймні знаєш, що десь на світі хтось живе по-людськи.

— Здається, ви зайве пашталакаєте, — процідив крізь зуби пан Курделя. — То скільки там обіцяно винагороди?

— Чотири тисячі.

— І ви поласилися на сесі юдині срібняки?

— Чому юдині? Хіба я комусь бажаю зла?

— А чому ви заколочуєте наш спокій? — напосідав пан Курделя. — Прийшли сюди, нишпорите, різні там питання ставите… Чому?

— Чому ви втручаєтесь у чуже життя? — підтримав його пан Кузеля — У вас же є якесь своє зайняття. Є?

— Є.

— Яке?

— Я історик літератури.

— Що? Ви хочете сказати, що ви вивчаєте історію написання таких романів, як «Таємниця пантальонів»? — витріщив очі пан Кузеля.

— Ні, я вивчаю цілком пристойні твори.

— Гм… — він недовірливо подивися на Бумблякевича і сказав: — Добре. Нехай так. Вивчайте. Робіть кар'єру. Але чому ви зараз ні сіло ні впало обрали ролю нишпорки, га? Хочете проникнути до замку? З якою метою? Духи — це вигадка. Це щоб відволікти увагу. Насправді вас цікавить скарб! Я вгадав? Ви сподівається знайти там скарб.

— А що, там є скарб? — наївно спитав Бумблякевич.

Пани радці розсміялися, це їх починало бавити. Як же це важливо мати на озброєнні талант логічних доказів! Вміло провадити диспут — це не абищо.

— Ану, пане Бумблякевич, тільки чесно: що ви насправді потребуєте найбільше — таємницю чи чотири тисячі корон?