Оголений нерв: роман

Настя кивнула на знак згоди і швидко пішла. Настрій був зіпсований. Вона намагалася не думати про бородатого, але його волосаті руки з автоматом у руках весь час стояли перед очима. Вийшла з приміщення, тицьнула мовчки пачку цигарок у руку з брудними нігтями. Забрав мовчки, без подяки, ніби вона зобов’язана його забезпечувати цигарками.

— Свиня, — пробубоніла собі під ніс і поспішила додому.

Настя зайшла у квартиру, де її вже чекала Іванна. Серце защеміло болем й одночасно радістю, коли побачила доньку.

— Донечко! — кинулася до неї, притисла до себе. — Я так скучила за тобою!

— Привіт! — дівчина чмокнула матір у щоку, легенько від неї відсторонилася. — Звикай, мамо, до того, що твоя донечка вже не маленька дитина.

— Для мене ти завжди залишатимешся донечкою, — сказала радісно Настя. — Ти ввімкнула пральну машинку?

— Ага, — кивнула, — назбиралося стільки, що руками не випрати.

Незабаром приїхала Ніна.

— Яка ти доросла! — сказала вона Іванні. — Ти не ображайся, що я з порожніми руками. Я обов’язково підроблю грошенят і куплю тобі подарунок.

— Не переймайтесь, — заспокоїла її дівчина, — краще розкажіть трохи про себе.

Поки Настя накривала на стіл, тітка з племінницею розмовляли.

— Ну все! — мовила Настя. — Ще встигнете наговоритися, а зараз прошу до столу. Кликати Валерія? Він заснув перед телевізором, а Геник повинен незабаром підійти.

— Будемо святкувати повернення блудної сестри? — посміхнулася Ніна.

— Щось на кшталт того, — відповіла Настя.

— А яке свято без ста грамів? — Ніна підморгнула сестрі. — Можеш сходити за пляшкою? Посидимо, відмітимо, як годиться.

— Я не піду в магазин, — Настя спохмурніла, — не тому, що не хочу купити пляшку, а з тієї простої причини, що там стоїть у патрулі кадирівець.

— Ну то й що?! Вони класні хлопці! — весело сказала Ніна.

— Можливо, у себе на батьківщині вони й класні, — стримуючи себе, якомога спокійніше мовила Настя, — але ж він прийшов непроханим гостем на нашу землю, взяв до рук зброю й має нахабство перевіряти мій український паспорт. Хто він тут такий? Вдає з себе господаря, а насправді терорист, загарбник. І ти, Ніно, називаєш їх класними після того, як його побратими тримали тебе три роки в підвалі?

— Серед усіх людей знайдеться бидло, — сказала Ніна, — мене обдурив кадирівець, бо повірила не тій людині, але ж там нас вони не ображали.

— Я можу збігати за пляшкою, — визвалася Іванна.