Оголений нерв: роман

Настя зателефонувала колезі сама, не дочекавшись від нього дзвінка.

— За чутками, то була розбірка між бандугрупованнями, — пояснив чоловік. — Кажуть, що Мозговий вів бій із Дрьомовим, може, й переплутав, хто з ким, обстріляли будівлю військкомату. Вже роз’їхалися в різні боки, і дітвора побігла збирати гільзи від патронів.

— Будівля розбита?

— Старі будівлі не так уже й легко розвалити, — сказав колега, — я там не був, але сусіди кажуть, що добряче військкомату дісталося. У нас вікна цілі, ми відбулися переляком, а біля сусіднього будинку розірвався снаряд, то повилітали шибки. А в сусіда якраз гостювала вагітна донька, то так злякалася, що почалися передчасні пологи, її щойно забрала «швидка».

— Добре, що з вами все гаразд, — сказала Настя і попрощалася.

Вона дістала цигарку і нервово її запалила.

— Ніно, ти стала жертвою не тільки сусідньої держави, а й ЗМІ. Таких зомбованих телебаченням Росії повно й тут. Але поступово ти прийдеш до тями, розберешся що до чого, твої погляди зміняться і тобі буде соромно за ті слова, які ти щойно сказала.

— Те саме я можу сказати про тебе, — у тон їй відповіла сестра. — Я зомбована, а ти — ні? Вас також нашпигували суцільною брехнею українські канали, але колись ти зрозумієш, як глибоко помилялася.

— Ми з тобою говоримо різними мовами, — сказала Настя Ніні, — і кожна з нас не розуміє мову іншої.

— Тоді давай розмовляти всім зрозумілою мовою.

— Так, ми не повинні сваритися.

— Я хочу прийняти душ і відпаритися у ванній, — Ніна посміхнулася так, ніби не було неприємної розмови.

— Води гарячої в крані нема, тож тобі доведеться задовольнятися купанням у ванні, — пояснила Настя. — Зараз нагрію на газу каструлю води.

— Я сама, тільки покажи, де що знаходиться.

Настя провела сестру до кімнати свекрухи та доньки, показала, де чисті рушники та халати, а сама пішла випити пігулку — дико боліла голова.

«Стокгольмський синдром — лише так можна охарактеризувати стан сестри, — подумала Настя. — Хіба на нього хвора одна Ніна? Схоже, велика частина населення Донбасу має такий самий синдром».

Настя передивилася в Інтернеті місцеві новини. В оперативних звітах правоохоронців знову повідомлялося про захоплення машин людьми у камуфляжному одязі, що вже перестало бути новинами. Добре, що Геник погодився нарешті поставити свого мікрика на автостоянку, щоправда, зараз відігнав авто в майстерню на ремонт.

Ще одна новина привернула її увагу: «У чергову частину Сєвєродонецького відділу міліції надійшло анонімне повідомлення про те, що на кільцевій дорозі села Сиротине в бік Лисичанська у лісосмузі знайдено три трупи». Далі писали, що міліціонери справді знайшли три трупи чоловіків «зі слідами вогнепальних поранень голови та тулуба і пошкоджень м’яких тканин обличчя», наводилися особливі прикмети загиблих. Такі новини Настя зустрічала вже не вперше. Коли знаходили розстріляних людей у посадках, міліція заносила такі факти в єдиний реєстр, ополченці писали, що розстріляли торговців наркотиків, а патріоти викладали в соцмережах повідомлення про те, що під виглядом боротьби з наркоділками терористи розправляються з мешканцями, які мають проукраїнські погляди.

Ніна вже скупалася і пішла відпочивати, а Геник іще не повертався додому. Настя зателефонувала сину, він сказав, що незабаром прийде і що у нього все добре.

Частина четверта