Оголений нерв: роман

— І до них керівникам держави було байдуже, чи ти щось заробив, чи ні, — повинен платити й платити. Образа є на те, що в усіх країнах платять податки з доходу, а у нас нікому не цікаво, чи він є в тебе. Колись була надія, що Помаранчева революція все змінить на краще. Що отримали? Побори збільшили, і все.

— Щоб змінити життя на краще і зруйнувати старі схеми, молодь мерзла і гинула на Майдані.

— Мені шкода їх, але жертви були марні. Нічого не змінилося і не може змінитися в цій країні, яку я вже зненавиділа.

— Кому не подобається жити в Україні, тому відкрита дорога в Росію, — натякнула Настя.

— Я люблю свою землю, але ненавиджу всяких Турчинових, Авакових, Порошенків, Тимошенків. Вони втягнули країну у війну, то що чекати далі? Вихід один: відокремитися від жидобандерівської влади і самим, з нуля, побудувати нову державу.

— То запишись в Армію Південного Сходу, — стримано мовила Настя.

— Не того я віку, але буду в міру своїх сил та можливостей допомагати створювати Новоросію.

— Тоді нам у різні боки.

— Не про це зараз мова, — зупинила її Аліса. Було помітне її хвилювання і зрозуміло, що то була лише передмова, вона прийшла не сварку вчиняти. — Хочу з тобою поговорити щодо мого Івана. Знаю, що і ти, і Геник маєте проукраїнські погляди, але це ж нам не заважало спілкуватися, як раніше?

Аліса пильно подивилася прямо в очі подрузі.

— Не так, як раніше, але ж ми домовилися уникати неприємних тем.

— Геник та Іван виросли разом, товаришували, тож мені не хотілося б, щоб вони розсварилися чи стали ворогами.

— Хлопці наші вже дорослі, тож розберуться самі, — сказала Настя. — Чи я проти їхньої дружби?

— Справа в тому, що мій син… Він пішов відстоювати завоювання наших дідів.

— Тобто? — У Насті між бровами залягла зморшка.

— Він уже в ополченні, — випалила Аліса на одному подиху.

У Насті від несподіваної новини перехопило подих, і вона роззявляла рота, як риба на суші.

— Ні, цього не може бути, — похитала вона головою. — Скажи, що ти пожартувала.

— Не до жартів, — махнула рукою подруга. — Ти думаєш, мені було легко дати згоду на таке рішення сина?

— То ти була не проти?! — здивовано спитала Настя. Вона настільки була вражена рішенням подруги, що довго мовчала. У голові не вкладалося почуте. — Ти зробила найбільшу помилку свого життя. Послухай, Алісо, обіцяю, що ніколи з тобою не сваритимуся, буду любити тебе, як і раніше, — Настя говорила швидко та гаряче, — але послухай мене один раз, востаннє, прошу тебе, молю, витягни сина звідти! Ти розумієш, що Нацгвардія вже поруч? Ще трохи часу — і українські війська звільнять місто. Ти подумала, що буде з Іваном? Його або вб’ють на блокпосту, або запроторять на довгі роки за ґрати. Ніякої Новоросії чи ЛНР не буде, є і залишиться надалі єдина і неподільна Україна.