Розділ «Книга друга»

Жаль стусонув Оксена в душу, він похнюпився, але не поник головою. Вітер заносив його кіптявою, то знову відслоняв землі та людям, а він усе сидів і сидів, бо в нього тепер мінялася душа… Літній чоловік і дві молоді дівчини вигнали із провулка череду корів. В одної з корів набрякло вим’я і вилюжило по дорозі молоком. Телятка хиталися на тоненьких ніжках. Одне зайшло до скверу і зупинилося перед Оксеном, ніби питаючи: «Куди нас гонять?» Оксен простяг руку, воно обнюхало і лизнуло. Оксен вийняв шматок хліба, що залишився від сніданку. Теля довірливо потягнулося мордочкою. З’ївши, знову наставило очі.

– Більше нема, – сказав Оксен.

Захекавшись, у скверик вбігла дівчина з хворостиною.

– Ану, тпруч, капосне. Мабуть, їсти просило? – посміхнулася вона до Оксена. – Таке балуване, що лихо.

– Звідки гоните?

– З Черкащини. Женемо, женемо, та не знаємо, де край. Думали, за Дніпром, а він й сюди прорвався. Ну, ходімо вже, – і потягла телятко за нашийник.

«Тварині і тій не хочеться покидати рідні краї».

– Що ти тут робиш? – проговорив хтось ззаду. Оксен обернувся. Перед ним стояли Гнат і Кузьма.

В Гната на поясі добавилася ще одна бомба, а в Кузьми добрий, зовсім новий хомут. Від нього так і несло солідолом.

– Був оце в райвиконкомі – вакуація. Як ти думаєш, кого в першу чергу відправляти: людей чи імущество?

– І те, і друге. Де подів Кузя?

– Віддав властям. Хай розбираються.

– Даремно.

– А ти звідки знаєш, даремно чи ні? – аж підплигнув Гнат. – Війна – це тобі не в квача грати. Сьогодні він про радянську владу брехні розпускає, а завтра на активістів покаже, щоб їх на вішалку потягли. І ти тут не висиджуйся на сонечку, а поїхали додому вакуацію робити.

Оксен мовчки сів на лінійку, засміявся:

– Тебе, Гнат, постав на перехресті – німці нізащо не підійдуть.

– А ти не скалься. Ось як нажмуть на хвоста – і ти попросиш оту качалку, що свинцем хлипа.

– Давайте швидше поганяти, а то в райсоюзі роздумають та ще хомут відберуть, – бідкався Кузьма.

II

Командири зупиняли по дорогах бійців, що відбилися від своїх частин, і завертали в окопи, вириті на дніпровських схилах.