Розділ «Книга друга»

– Я.

– Ваше звання?

– А я без звання командую. Як убило нашого командира Красючкова, то хлопці кажуть: «Командуй». Я й командую.

– Ваше прізвище?

– Микита Чугай.

– Так. Прошу пояснити, чому ви не прислали до нас зв’язківців, щоб координувати оборону?

– Що? – перепитав Микита, не розуміючи слова «координувати».

– Чому ви не прислали до нас своїх зв’язківців?

– А ми не знали, що так треба. В академіях не вчились.

– Так. Збирайте своїх людей.

Чугай сидів, не рухаючись, і, видно, не збирався виконувати наказ новоявленого командира.

– Воно б можна й зібрати, це діло не довге, та… Та тільки ми не знаємо, хто ви такий. Так що пред’явіть документ.

– Дивно. Адже я називав вам своє звання і прізвище. Нарешті – я в формі. – Чохов розстебнув плащ-палат-ку. – Хіба вам цього не досить?

– Зайва балачка. Документи…

Чохов поліз у бокову кишеню, передав Микиті червоноармійську книжечку.

– Охрім, – покликав Чугай когось із темряви.

Шустрий боєць прибіг швидко і нечутно.

– Слухаю.

– Присвіти.

Охрім вийняв із кишені ліхтарик-динамку, завищав ним над вухом Чугая. Той добросовісно перевірив документ. Відкликав Охріма.