Розділ «Книга друга»

– Ану скажи: паляниця?

– Па-ля… А ну тебя, – махнув рукою Міхєєв і засміявся. Гурт бійців, що зібрався навколо, теж зареготав.

«Кадровики веселіші, – подумав Оксен. – Видно, вже порох нюхали».

В райкомі Оксен зустрів голову райвиконкому Стукача.

– Ну, як там Троянівка?

– Стоїть на місці, – повеселішав очима Оксен.

– Ага, ну гаразд. Я пішов, – і він по старій добрій звичці потис міцно Оксенові руку.

«Щось у нього вигляд незвичайний, ніби щось хотів мені сказати і не сказав. Що б воно означало?»

Корнієнко стояв біля столу у запилених чоботях з широкими м’якими халявами, які щільно обтягали його товсті старечі литки, і, витираючи коротку спітнілу шию, розмовляв з кимось по телефону:

– Тобі самому видніше. Да… Ріж кабанів, курей, усе, що маєш, а бійців нагодуй і на дорогу забезпеч. Да… Не качай гарячки. Що там у хуторі? Ти що, бабів чи мене слухаєш?… Ну, отож. Давай без зайвих розмов…

Побачивши Оксена, кивнув головою і продовжував далі:

– Хто вам сказав, товаришу Дрюк? – він посміхнувся, дивлячись на Оксена. Та усмішка відразу ж передалася Оксенові, і він теж посміхнувся, ворухнув нижньою трохи випнутою вперед губою. – То, може, ти не віриш, що я з тобою по телефону говорю? Віриш? Ну, гаразд, сказав – подзвоню, значить, сиди і чекай жданого – і без паніки. А то щось дуже рано полохатися став.

Корнієнко повісив трубку, зробив олівцем якісь помітки на паперах, що лежали перед ним, і в його руках не було жодної хапливості, все він робив так, ніби готувався до чергової наради або до зборів активу району; але коли він, за старою звичкою, яку знали всі комуністи району, потер м’якими долонями сиві скроні, Оксен відчув, що старий занепокоєний, бо так він робив тільки тоді, коли щось дуже допікало або не клеїлося по роботі.

– Ну, як там у тебе? Молотьба іде?

– Молотимо…

– А в нас у районі… – Старий закректав, вийняв якісь папки з шухляди і гукнув у суміжну кімнату: – Товаришко Біла, на хвилину.

Увійшла жінка років тридцяти, забрала папки, вийшла геть.

– А в нашому містечку бачив скільки війська? Га? Ну, а село що говорить? Як настрій?

«Ох і хитрий, усе знає, а випитує».

– Люди кажуть, що сюди німець не дійде. На Дніпрі його затримають.