Розділ «Книга друга»

– Ну, ти йдеш чи ні? – палірувався Хома на таку Павлову кволість.

– Явдохо, може, піти? Га?

– О Боже, він ще питає. Ви бачили отакого тюхтія? Люди біжать один поперед одного, аж падають, а він… Іди мені зараз же, бо як візьму кочергу, то тут тобі й вода освятиться.

Павло зліз із печі і став зазирати то під стіл, то під піл, то попід лави.

– Чого шукаєш? Чого шукаєш, іродова твоя душа?

– Чоботи десь пропали.

Явдоха полізла під піл, гримнула ними посеред хати:

– На!

Павло, сапаючи, взувався. Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші із солом'яними встілками. Павло підв'язав їх мотуззям, щоб не хляпали.

За хвилю знову вертається Павло. Поліз на піч за кисетом. Виліз звідтам у крейді, як мара.

– О-о, о-о-о-о, – голосила посеред хати Явдоха, посилаючи сто сот чортів на Павлову спину.

У колгоспному дворі – гамір і крик. Біля комор – вируюча юрба. Люди лазять по засіках по коліна в пшениці, гребуть у мішки, у рядна, в торби, в пелену. Григір Тетеря на все махнув рукою, сидить під коморою і плюється на всі боки:

– Тьху. Чи ви показилися? Куди лізете? Усім хватить.

Та його ніхто не слухає.

– Бери, браття. Тепер все наше. Якиме, давай сюди мішки, – кричить червонопикий Карпо Джмелик, Северинів брат, що днями з'явився у селі.

– Підводи із Леньків прийшли?

– Тут.

– Під'їжджай.

– Куме, ануте поможіть зав'язати.

– Набехкав, що й не сходиться?