Розділ «Книга друга»

Людина піднялася і тихо засміялася хрипким бабським сміхом. Це була стара жінка у подертому пальті.

– Хто така, що тут робиш?

Жінка забурмотіла щось невиразне, простягаючи до Тимка довгі кощаві руки, кудись зовучи його.

«От історія. Що ж мені з нею робити?» – подумав Тимко. – А що, коли це шпигун переодягнутий у жіночу одежу і прикинувся божевільним. Треба відвести в село».

– Ану, марш вперед, марш!

Вона покірно пішла, щось бурмочучи і тремтячи від холоду.

Через півгодини вони були в селі.

Тимко постукав у двері, за якими спали командири.

– Хто там?

– Це я, Вихор.

У білій сорочці появився комісар.

– Що трапилося?

– Шпигуна спіймав.

Костюченко до цієї звістки поставився спокійно.

– Заходь.

Тимко підштовхнув бабу наперед. На столі так само горіла кадильниця-жировичок. В кріслі, не міняючи пози, спав Храпов. Почувши чужі голоси, прокинувся.

– Хто це? – запитав, показуючи на обірвану жінку.

– От, знайшов у степу. Белькоче – нічого не розбереш. А хто така – не знаю. Може, шпигун якийсь?

– А, це та, що нам про неї говорили, – усміхнувся комісар, дивлячись на Храпова. – Обшукайте її.

Тимко обмацав у неї кишені. Баба весь час усміхалася, водила носом, ніби до чогось принюхувалась.